При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
- Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!
- Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.
-- Я не виноват, -- отвечал Пятерка хмуро. -- Это Семерка толкнул меня под локоть!
Сімка підвів очі й сказав:
- Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!
- А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.
-- За что?--с первый садовник.
- А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.
-- Тебя, Двойка, это не касается! -- отрезал Семерка.
- Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
-- Нет, касается, -- возразил Пятерка. -- И я ему скажу, за что. За то, что он принес кухарке луковки тюльпана вместо лука!
Сімка жбурнув пензля.
- Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.
Семерка швырнул кисть. -- Ну, знаете, такой несправедливости... -- начал он, но тут взгляд его упал на Алису, и он умолк. Двое других оглянулись, и все трое склонились в низком поклоне.
- Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?
-- Скажите робко с Алиса, -- зачем вы красите эти розы?
П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:
- Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...
Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:
- Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.
Пятерка с Семеркой ничего не сказали, но посмотрели на Двойку; тот оглянулся и тихо сказал: -- Понимаете, барышня, нужно было посадить красные розы, а мы, дураки, посадили белые. Если Королева узнает, нам, знаете ли, отрубят головы. Так что, барышня, понимаете, мы тут стараемся, пока она не пришла... В эту минуту Пятерка (он все это время вглядывался в сад) крикнул: -- Королева! Садовники пали ниц. Послышались шаги. Алиса обернулась -- ей не терпелось увидеть Королеву.
Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.
"Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"
Тож вона стояла на місці й чекала.
Алиса заколебалась: может, и ей надо пасть ниц при виде столь блистательного шествия? Однако никаких правил на этот счет она не помнила. -- И вообще, к чему устраивать шествия, если все будут падать ниц? Никто тогда ничего не увидит... И она осталась стоять.
Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.
- Хто це? - грізно спитала Королева.
Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.
Когда шествие поравнялось с Алисой, все остановились и уставились на нее, а Королева сурово с Это еще кто? Она обращалась к Валету, но тот лишь улыбнулся и поклонился в ответ.
- Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:
- Як тебе звати, дитино?
-- Глупец! -- бросила Королева, раздраженно мотнув головой. Потом она обернулась к Алисе и с Как тебя зовут, дитя?
- Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала: "Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".
-- Меня зовут Алисой, с позволения Вашего Величества, -- ответила Алиса учтиво. Про себя же она добавила: -- Да это всего-навсего колода карт! Чего же мне их бояться?
- А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, роз навколо трояндового куща. (Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)
- Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.
-- Откуда мне знать,--ответила Алиса, удивляясь своей смелости. -- Меня это не касается.
Объяснение:
