Растровая графика
Растровое изображение, как мозаика, складывается из множества маленьких ячеек — пикселей, где каждый пиксель содержит информацию о цвете. Определить растровое изображение можно увеличив его масштаб: на определённом этапе станет заметно множество маленьких квадратов — это и есть пиксели.
Наиболее распространённые растровые форматы: JPEG, PNG.
Применение
Растровая графика удобна для создания качественных фотореалистичных изображений, цифровых рисунков и фотографий. Самый популярный редактор растровой графики — Adobe Photoshop.
Преимущества
Возможность создать изображение любой сложности — с огромным количеством деталей и широкой цветовой гаммой.
Растровые изображения наиболее распространённые.
Работать с растровой графикой проще, так как механизмы её создания и редактирования более привычны и распространены.
Недостатки
Большой занимаемый объём памяти: чем больше «размер» изображения, тем больше в нём пикселей и, соответственно, тем больше места нужно для хранения/передачи такого изображения.
Невозможность масштабирования: растровое изображение невозможно масштабировать без потерь. При изменении размера оригинального изображения неизбежно (в результате процесса интерполяции) произойдёт потеря качества.
Векторная графика
В отличие от растровых, векторные изображения состоят уже не из пикселей, а из множества опорных точек и соединяющих их кривых. Векторное изображение описывается математическими формулами и, соответственно, не требует наличия информации о каждом пикселе. Сколько ни увеличивай масштаб векторного изображения, вы никогда не увидите пикселей.
Самые популярные векторные форматы: SVG, AI.
Применение
Векторная графика используется для иллюстраций, иконок, логотипов и технических чертежей, но сложна для воспроизведения фотореалистичных изображений. Самый популярный редактор векторной графики — Adobe Illustrator.
Преимущества
Малый объём занимаемой памяти — векторные изображения имеют меньший размер, так как содержат в себе малое количество информации.
Векторные изображения отлично масштабируются — можно бесконечно изменять размер изображения без потерь качества.
Недостатки
Чтобы отобразить векторное изображение требуется произвести ряд вычислений, соответственно, сложные изображения могут требовать повышенных вычислительных мощностей.
Не каждая графическая сцена может быть представлена в векторном виде: для сложного изображения с широкой цветовой гаммой может потребоваться огромное количество точек и кривых, что сведёт «на нет» все преимущества векторной графики.
Процесс создания и редактирования векторной графики отличается от привычной многим модели — для работы с вектором потребуются дополнительные знания.
1. Білоус П. В. Основи літературознавства / Петро Білоус. – Житомир, 1998. – С. 4–49.
2. Волинський П. К. Основи теорії літератури / Петро Волинський. – К. : Рад. шк., 1967. – С. 3–15.
3. Галич О. Теорія літератури : підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. О. Галича. – К. : Либідь, 2001. – С. 83–160, 251–341.
4. Голубовська І. В. Основи літературознавства : навч.-мет. посіб. / Ірина Голубовська. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 4–11.
5. Невінчана Н. Теорія літератури в школі : у 2 ч. / Наталія Невінчана. – К. : Ред. загальнопедагогічних газет, 2004. – Ч. 1. – С. 5–36.
1) Художня література як вид мистецтва.
Термін література (лат. littera – буква)уживається в кількох значеннях. У широкому розумінні, це будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Напр., наукова, медична, технічна література тощо. У вузькому розумінні, література – це один з основних видів мистецтва, – мистецтво слова.
Усі види мистецтва умовно поділяють на три типи живопис, скульптура, архітектура) – предмети, які в них зображені, сприймаються нами в їхньому статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному немов завмерли в ньому.
2. Часові (музика, співи, танець, пантоміма, література) – подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.
3. Синтетичні (театр, кіно) – убирають і поєднують у цілісній формі вираження елементи як так і часових мистецтв.
₽
ОНЛАЙН День открытых дверей
priem.mirea.ru
Игра новинка 18+
2020-mmorpg.ru
18+
Кукла по фотографии копия человека
fotofigurka.turbo.site
Игра идет даже на слабых ПК!
game-thrones.ru
18+
Окремі види мистецтв відрізняються не лише за відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори та яким вони користуються для його естетичного (гр. aistheticos – чуттєвий) відтворення. Скульптура – мистецтво каменю, живопис – фарби, танець – ритмічних рухів тіла, пантоміма – жестів і міміки тощо. Література – мистецтво слова, що є найбільш гнучким матеріалом. Засобами словесної передачі можна частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Зокрема поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики.
Літературно-художній твір – це розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Об’єктивна реальність, що відображена у творі, – це не сама життєва дійсність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, здатна викликати емоційно-інтелектуальні переживання.
Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри.
Літературний рід – це б вираження художнього змісту, сукупність принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення. в основу сучасного поділу літератури на роди покладені принципи Арістотеля, котрий називав їх наслідування. „Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентувати всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)”.
Відповідно до літературних родів виділяють епічні, ліричні, драматичні та синкретичні (гр. поєднання) або мішані жанри. Жанр(фр. вид) – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, що постійно розвивається та збагачується.
Епос(гр. epos – слово, розповідь) – літературний рід, що відображує довкілля в його об’єктивній сутності, в перебігу подій, в сюжетному їх розвиткові, як правило, поза втручанням автора.
Основні епічні жанри:
1. Епопея(гр. epos – слово й poieo – творити) – а) епічна форма, в якій зображується цілісна картина народного життя у вигляді героїчної розповіді про минуле «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, думи; б) роман-епопея – роман, що має особливо складну будову й охоплює багатий життєвий матеріал. Напр., «Прапороносці» О. Гончара, «Тихий Дон» М. Шолохова.
2. Роман(фр. roman – римський) – велика епічна форма, в основі якої лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Напр., «Чорна рада» П. Куліша.
3. Повість – середня епічна форма, що дає ряд епізодів, котрі об’єдналися навколо основного персонажа і складають певний період його життя. „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.
4. Оповідання – мала епічна форма, основана на одному епізоді з життя людини. „Олівець”, „Грицева шкільна наука” І.Франка.
Объяснение:
