Книга чіпляє легкими діалогами з добрим гумором. Вона починається з опису головної героїні, Буби. Не дуже оригінально, але одразу видно, яке місце в своєму оточенні займає дівчинка. Від початку ми бачимо Бубу очима інших персонажів. Ніхто не питає, як вона сама себе бачить і оцінює. Потім це переходить у зауваження матері щодо звички дівчинки носити джинси, а опісля – в розповідь Буби про те, як вона відчуває себе білою плямою, а всі навколо цікавляться тільки її батьками. Насправді, початок до перших подій трохи затягнутий. Це схоже на розповідь подруги про свою сім’ю, яка повторює одне й те саме вже годину. Так, ми всі порядні люди – завжди кажемо, що готові вислухати друга. Але як довго ми зможете слухати?
У книзі вся увага зосереджена на людях, їхніх взаєминах. Тому іноді персонажі існують ніби у білому просторі. Дуже типові образи родичів дівчинки –свекруха, відомі батьки, дідусь та старша сестра. Але це дозволяє в кожному героєві упізнавати спільні риси із власними знайомими. Стереотипи – те незначне, що поєднує багатьох.
Характер у Буби прозорий, немає жодних особливостей. Хоча іноді вона видає досить розумні судження та зауваження, щодо навколишніх речей. Через те, що історія йде від третьої особи, ми не відчуваємо близькості з героїнею. У кінці книги, після всіх подій, де дівчинка тільки підслуховувала за дверима, тихо дивувалася та лише іноді щось говорила, вона почала діяти самостійно і рішуче. Буба усвідомила, що всі мають свої проблеми, і є люди, яким непощастило ще більше. Для мене дідусь героїні вийшов набагато яскравішим, ніж вона сама. На його фразах я усміхалася. Для мене саме він став родзинкою книги Барбари
Объяснение:
отметь лучшим
Объяснение:
Я выбрала фортепиано. Почему-то меня очень привлекал этот «великан» с его черно-белыми «зубами». На уроках специальности мы с Юлией Анатольевной подбирали песенки по слуху, писали ритмические рисунки к выученным стихам и песенкам, хлопали и топали под музыку, рисовали. Я открывала для себя удивительный мир звуков, фантазировала и мечтала. Уроки так быстро проходили, что иногда не хотелось уходить. Был ли на улице дождь или ярко светило солнце, но меня ужасно тянуло в то здание на площади в центре Первомайского, под названием «Музыкальная школа».
