Объяснение:
В ХХ в. многие мыслители начали говорить о кризисе искусства, о том, что современное искусство утрачивает свои функции в обществе. Например, немецкий философ культуры начала ХХ в. О. Шпенглер считал, что современная западная культура вступает в период заката. Высокое классическое искусство уступает место техническим искусствам, массовым зрелищам, спорту. Современное искусство утрачивает гармонию и образность, возникает абстрактная живопись, в которой исчезает целостный образ человека.
Искусство
Искусство, его роль в жизни человека и общества
Искусство — одна из главных форм духовной культуры человечества, которая возникла еще в глубокой древности. Так, уже в эпоху верхнего палеолита, 40 тысяч лет назад, существовало «пещерное искусство» — замечательные наскальные гравюры и росписи, в которых наши далекие предки изображали животных и сцены охоты.
Позднее возникли скульптура, музыка, архитектура, театр, художественная литература. Это классические виды искусства, которым тысячи лет. Развитие форм и видов искусства продолжается и в наше время. В современном мире благодаря развитию техники появились некоторые новые виды искусства, например, искусство кино, художественная фотография, сейчас появляется искусство компьютерной графики.
Всё это говорит о том, что жизнь человека невозможна без искусства, что оно отвечает какой-то его глубочайшей потребности. Чтобы объяснить её характер, нужно вспомнить, что человек есть деятельное существо. Посредством своей деятельности люди осваивают окружающий мир и преобразуют его.
Существуют три основные формы освоения мира человеком:
практически-деятельная — она регулируется такими общими потребностями и целями, как польза и благо;
познавательная — её целью является истина;
художественная — её ценностью служит красота.
Поэтому можно определить искусство как освоения и преобразования мира по законам красоты.
Специфика искусства состоит в отображении действительности посредством художественных образов, то есть в конкретной чувственной форме, а не с понятий и теорий как в научном познании. Это очевидно в живописи или скульптуре. Но даже литература, хотя в ней образная сторона не бросается в глаза, существенно отличается от познания. Например, историки или социологи, изучая дворянское общество в России XIX, описывают и объясняют его с таких понятий, как «сословие», «крепостной строй», «самодержавие» и т. п. В отличие от этого, Пушкин и Гоголь гениально изобразили суть этого общества в образах Онегина и Татьяны, Чичикова и череды помещиков из «Мертвых душ». Это два разных, но дополняющих друг друга познания и отображения реальности. Первый нацелен на обнаружение общего, закономерного в изучаемой реальности, второй — на выражение реальности через индивидуальные образы, через сознание и переживания отдельных героев.
Роль искусства в жизни человека и общества определяется тем, что оно обращено к сознанию человека в его целостности. Художественное творчество и восприятие произведений искусства даёт человеку более глубокое понимание и знание жизни. Но одновременно искусство воздействует на его чувства, переживания, развивает его эмоциональную сферу. Выше уже отмечалась большая роль искусства в формировании моральных представлений человека. И, конечно же, восприятие произведений искусства доставляет людям эстетическое наслаждение, переживание прекрасного, а также делает их сопричастными творчеству художника.
Во всех этих отношениях искусство обладает большой силой, недаром Достоевский сказал: «Красота мир».
Представления о роли искусства менялись в истории. Важная роль искусства осознавалась уже в античном обществе. Например, Платон и Аристотель считали, что искусство должно очищать душу от низменных страстей и возвышать её. Особую роль в этом они отводили музыке и трагедии.
В средние века основная роль искусства виделась в подчинении задачам богослужения. Искусство играло, например, очень значительную роль в оформлении храмов и в религиозных обрядах православия.
В эпоху Возрождения искусство, особенно живопись, заняло центральное место в духовной культуре. Леонардо да Винчи рассматривал искусство как «зеркало» мира и даже ставил живопись выше науки. Многие мыслители этой эпохи видели в искусстве самую свободную и творческую деятельность человека.
В эпоху Просвещения подчеркивалась прежде всего нравственно-воспитательная функция искусства.
Про період від 12-річного віку Ісуса й до початку Його служіння – до перших проповідей Ісуса Христа серед людей в Юдеї, Єрусалимі (Ів. 1 – 4), Галілеї (Лк. 4. 14) у чотирьох Святих Євангеліях відомостей немає. З них лише відомо, що Ісус в цей період працював вдома у Назареті зі Своїм батьком Йосипом та продовжував батьківську справу, аж до 30-річного віку. Продовжувати ремесло батьків було традицією у ці часи. І це так.
Однак, ви можете знайти багато книжок, що за цей час Ісус подорожував – перебував, навчався і Сам навчав людей у Індії, в Тибеті й Західній Індії, в Персії, в Ассирії, в Греції, в Єгипті, у Олександрії радився із семи мудрецями світу. Про це пише Леві Х. Доулінг, що жив у 1844–1911 роках у США. Про це є також науково-публіцистичні публікації.
Ви можете віднайти географічні мапи, де зазначений орієнтовний маршрут Ісуса Христа під час подорожей на Схід. Цей маршрут узагальнено з різних книжок виглядає так.
А. Подорож на Схід: 1) Israel: Jerusalem; 2) Syria: Damascus – Palmyra; 3) Iraq: Baghdad; 4) Persia (Iran): Rhagae; 5) Turkmenia: Silk road; 6) Afghanistan: Bactra – Kabul – Knyber pass; 7) Pakistan: Rawalpindi – Lahore; 8) India: Punjab states – Rajputana states: Palitana – Ujjain; Orissa states – Juggernaut; Rajagriha – Benares; 9) Nepal: Kapilavastu; 10) Himalayas; 11) China: Tibet; 12) Lhasa.
Б. Зворотній шлях: 1) Lhasa; 2) China: Tibet; 4) India, Ladakh: Himis – Tikse – Leh – Spituk – Alchi – Lamayuri: Mulbekh – Katgil – Dras – Sonafharg; 3) Jammu and Kashmir; 4) Himalayas montan; 5) India: Srinagar; 6) Pakistan: Lahore – Rawalpindi; 7) Knyber pass; 8) Afghanistan: Kabul – Kandahar – Farah; 9) Persia (Iran): Persepolis – Susa; 10) Iraq: Seleucia; 11) Syria: Palmyra – Damascus; 12) Israel: Jerusalem.
Інші вважають, що Ісус Христос зробив дві подорожі на Схід. Перша подорож буцімто пролягала через Індію, Непал, Тибет, Західну Індію, Персію, Ассирію. Друга подорож Ісуса Христа буцімто була у Грецію та Єгипет з поверненням у Назарет. Під час цих подорожей Ісус, як Син Божий, в основному навчав людей. Адже Ісус говорив устами Бога Отця. Навчатися Самому і набиратися житейської мудрості йому приходилося менше, бо все це Йому було знайоме від народження.
Коли Вам попадуть до рук такі псевдорелігійні книжки, то Ви зможете прочитати і таку не підтверджену версію. Коли Ісусові наближалося тринадцять років, то за тодішньою традицією, кожний ізраїльтянин повинен був вибрати собі наречену, заручитися, щоб вступити у шлюб. Ісус жив у вкрай бідній сім’ї. В Їхньому домі було все дуже скромно й убого. Його батько Йосип та Він важкою теслярською працею заробляли Собі на хліб. І незважаючи на бідність, вже після 12 років дім Ісуса з Назарету почали відвідувати вельми багаті й знатні люди, які бажали бачити своїм зятем молодого Ісуса, Який вже тоді прославився Своїм неперевершеним розумом, Своєю надзвичайною мудрістю, Своїми життєвими і повчальними проповідями в ім’я Всемогутнього Бога. Ось чому Ісус таємно без відома батьків залишив батьківський дім, пішов у Єрусалим, а звідти разом з купцями направився у зазначену вище подорож на Схід.
Треба відзначити, що це пояснення дуже надумане, приземлене і гіперматеріалізоване. Воно не має жодних підстав, адже Ісус з Його винятковою мудрістю і незрівнянним розумом легко міг би знайти вихід із цієї ситуації. Врешті решт Ісус Христос, як Бог, легко міг би призупинити чи попередити ці так звані походи для заручин. Тому викладене вище пояснення псевдонауковців не серйозне і надумане.
.
