Відповідь:
Хто не пам’ятає минулого, тому важко будувати майбутнє... Історія конкретної родини часто відтворює історію всієї держави…
Переді мною на письмовому столі лежить списаний папір А4 зі свідченнями Марії Луківни Незуненко. На зворотному боці – підтвердження достовірності підпису авторки та печатка голови сільради. Що це для української історії? Документ? Доказ?
Усього лише документ і доказ… А для мене це пам’ять. Пам’ять, яка не обмежується однією людиною, а передається з покоління в покоління… Історична пам’ять! Марія Луківна – моя бабуся… Але ця розповідь – то розповідь восьмирічної дівчинки з села Суботова, що на Чигиринщині, уродженки того колишнього невеличкого хутора, з якого бере свій початок визвольна боротьба Хмельницького, ображеного шляхтичем. Майже через три століття це поселення стало однією з повстанських ланок Холодноярської республіки, а ще через десяток літ – ледве не було стерте з лиця землі і вимордуване голодом та репресіями.
Бабуся свідчила: «У 1932 році я ходила вже в другий клас. Діти в школу ходили голодні, але якісь коржики чи оладки ділили по кусочку або мінялись. У нас не було вдома зерна і борошна, але батько ловив вершами і ятерями рибу і раки, то мати варила раки, а я в школі на якийсь оладок поміняю. Одній дівчині дала рака, вона пообіцяла на другий день дати чогось хлібного, але не дала, хоч у кармані і був оладок, то мені було обідно дуже.
У людей забирали все, що їстівне: зерно, квасолю... Люди в селі дуже голодували. Я разом з братами марила хлібом, одрізаним з хлібини. Мати здала сережки золоті та купила з кукурудзи борошна. Коли вдома додивилася, то в торбині були і перемелені качани з кукурудзи. Тому мати сушила щавель кінський, мняла і додавала до тих висівок, щоб на черені коржів спекти. Весною чухрали бруньки, літом – листя з липи, потім цвіт акації, – сушили, добавляли у тісто на коржі.
А мені зараз згадується, як до хати зайшов чужий голодний дід і живу рибку маленьку брав з кошичка, обтирав об свиту і сиру їв. Мені аж страшно стало. Але ще страшніше було, як почула, що одна мати з голоду поїла своїх дітей. Це було на кутку другому, біля Бевзової вулиці. Люди замітили, що дітей не видно, – підслідили у вікно, коли вона з сундука піднімала за руку дитину. Люди, перелякані, заявили Бруснику (голова сільської управи у Суботові. - авт.). Коли до неї прийшли, вона жарила м'ясо. Тоді ту жінку забрали і більше ніхто не бачив її, а в тій хаті ніхто більше не жив, поки і не розвалилась.
Ще згадую, як ми, усі діти і з нами батько, на горищі розгрібали сміттячко і вишукували зернинки кукурудзи і сухі ягоди калини. То ми зернинки в рот ложили, а деякі в чашечку складали, бо в хаті ще і мати голодна була. Коли жито ще тільки наливалося, мати жала його, оббивала об драбину, а із зерна кашу варила. Трохи давала поїсти, а то лишала на другий раз. Діти дуже хотіли: іще хоч трошки.
Вижили з горем пополам. Батько потім одвіз у колгосп воза і конячку. Думав, що зерна дадуть, але вернувся тільки з батогом».
Така гірка правда… Це правда МОЯ і МОЄЇ родини. Уже минуло декілька років, як немає бабусі на світі, але вона встигла… Встигла засвідчити на земному суді, а можливо, свідчитиме й там – на суді небесному… Боляче навіть уявляти, скільки таких бабусь, дідусів, мам і тат має чи не кожен українець. Більшість з них вже давно відійшли у вічність. Наше завдання: зібрати плоди пам’яті тих очевидців, які ще живі.
Пояснення:
ответ
Объяснение:Различные писания мира подчеркивают необходимость соблюдения фундаментальных правил, направленных на поддержание здоровья, на важность и значение здорового образа жизни для человека и его здоровья. Наше тело дано нам (кем и как – это уже во который каждый решает для себя лично) для того, чтобы мы могли реализовывать себя в этом мире. Ежедневно мы разными позитивно или не очень реализуем себя в социуме. Многие пытаются убрать это «или» и стремятся оставлять после себя по возможности только самое лучшее, постепенно избавляясь от омрачений и эгоизма и от телесного здоровья двигаясь к более высоким уровням.
Возможно ли это во время болезни физического тела? Читатель этой статьи, конечно, вспомнит, что не раз во время недуга мысли концентрировались только на боли и крайне трудно на таких тонкоматериальных вещах, как творчество, сострадание, радость, духовность, обучение. Чтобы встать и своим несчастным бренным телом «причинить» что-либо из этого достойного списка кому-то вообще мыслей не было. Вместо этого – жалость и стойкая клятва больше так не есть, не пить, не делать … до следующего раза.
Больному человеку и мёд горек, говорят в народе. Здоровье физического тела – первостепенная потребность человека. В наше время всё чаще звучит словосочетание «здоровый образ жизни». Если вы с своих знакомых, ведут ли и понимают ли они значимость здорового образа жизни, почти каждый ответит утвердительно. Регулярные тренировки в спортзале, нерегулярные тренировки там же, порошковое белковое питание, сыроедение, шампанское по праздникам, йога (по форме), питание без графика, питание по графику, чашка кофе в день – всё это разными людьми считается мероприятиями для поддержания здоровья. Сегодня термин «здоровый образ жизни» объединяет необозримое множество понятий. Поэтому, чтобы разобраться в этой теме, необходимо ввести некий стандарт, опираясь на который, мы двинемся дальше.
Неудивительно, что в понимании данного стандарта Запад и Восток солидарны, ведь страдания физического тела везде причиняют одинаковую боль. Здоровье, по определению ВОЗ, это состояние физического, социального, психического и духовного благополучия. С точки зрения Аюрведы (традиционной «индийской» медицины, одного из раздела ведических шастр), здоровье состоит из четырёх уровней: Арогья – «отсутствие физических страданий, или физическое благополучие»; Сукхам ¬– «мирское счастье, или счастье нахождения в социуме»; Свастха – «эмоциональное благополучие»; Ананда – «духовное счастье, радость, удовлетворение». Таким образом, здоровье тела и отсутствие болезней, то, как большинство понимают смысл здорового образа жизни сегодня, является первым, базисным, но только одним из четырех его уровней.
