Відповідь:Основи сучасного розуміння прав людини закладено в XVII—XVIII ст. у творах видатних просвітників Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та інших.
Природність прав означала належність їх до роду людського.
Невідчуженість прав розумілася як невідривність цих прав від людини, а священність цих прав тлумачилася як велика шана й повага до прав людини, як найбільша її цінність.
Уперше концепція прав людини дістала систематичний юридичний виклад у Декларації незалежності 1776 р. Цю Декларацію покладено в основу Конституції США, яка є однією з найдемократичніших із широкими громадянськими свободами і правами, що відкрила шлях до прискореного розвитку ринкових відносин. Перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права США, розширили перелік законодавчо закріплених прав і свобод.1789 р. у Франції прийнято Декларацію прав людини і громадянина, в якій викладено “природні, невід’ємні та священні права людини і громадянина”, про забезпечення державою природних і невід ’ємних прав людини, забезпечення свободи, власності, безпеки й опору пригнобленню, про презумпцію невинності тощо.
У статті 4 зафіксовано, що “свобода полягає у можливості робити все, що не шкодить іншому”. Вперше закріплено принцип взаємовідносин людини й держави в демократичному суспільстві: „Дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Проголошено загальнолюдські принципи рівності людей у правах і перед законом, ідею народовладдя. Декларація стала попередницею конституцій багатьох європейських держав того часу й мала величезне значення для країн Європи в боротьбі проти абсолютизму й феодалізму.
