Объяснение:
Заргарлик санъати узбек миллий – бадиий маданият тарихининг ажралмас кисми булиб, у халкнинг олис утмишидаги олий максадларини урганишда ёрдам беради. Заргар усталар томонидан ясалган буюмлар, улар яшаган давр санъатининг услубий хусусиятларини узларида намоён этадилар.Узбек халк Амалий санъатининг хар бир тури каби, заргарлик санъати хам узига хос хусусиятларига эга. Чунки улар инсон учун факт безак буюмлари булиб колмай, балки соглик учун, инсон рухияти учун ижобий таъсир этган. Зеб – зийнат буюмлари, хаётдаги ижтимоий – иктисодий урни хам, кам ахамият касб этмаган. Инсоннинг жамиатдаги мавкеини хам купинча унинг канча кимматбахо зеб – зийнатлари борлигига караб белгилаганлар. Такинчоклар кишилар ёшидаги фаркни ва оилавий ахволни белгилашда хизмат килиб, уларнинг насл – насабидан нишона бериб турувчи хусусиятга эга булган. Нафосат борасидаги фазилатлар тугрисида сузлайдиган булсак, у заргарларнинг юрак кури билан яратилган мукаммал асар булиб, у ёки бу даврда яшаган халкларнинг бадий нафосат хакидаги тушунчаларни белгилаб берган. Демак, мазкур санъат оркали, биз одамларнинг хам моддий олами, хам нафосат олами, хам илохий кудрат хакидаги тасаввурларининг бир – бири билан узвий равишда чирмашиб кетганини курамиз.«Стиль-це людина.» А що таке стиль?
Знаменитому французькому вченому Ж.- Леклерку де Бюффону належить крилатий вислів: «Стиль - це людина». Вираз це сьогодні розуміється, правда, не зовсім так, як мав на увазі Бюффон [1], але зараз нас цікавить саме сучасний зміст цього афоризму. Мається на увазі, що стиль є проявленість людини - в слові, в поведінці, в одязі - всюди. Стосовно до художнього стилю в літературі це визначення парадоксальним чином одночасно занадто вузьке і дуже широке. Воно вузьке, оскільки в художньому стилі проявляється не тільки автор, але і щось більше: нація, епоха і т. Д. У той же час воно дуже широке, оскільки в стилі може проявитися щось набагато менше, ніж цілісний світ автора. Наприклад, трагічний поет може написати веселий дружній мадригал,
Єдине, що можна сказати з упевненістю, - це те, що в стилі завжди щось проявляється. Тому в найзагальнішому вигляді стиль можна визначити як б прояву будь-якого змісту.
Є два підходи до категорії стилю, один більш лінгвістичний, інший тяжіє до загальної естетиці. У першому випадку стиль - це манера письма, більш-менш впізнавана система прийомів. Власне, історично саме слово «стиль» є метонімію. Стилем (грец. «Стилос», лат. «Стилус») в Греції, а потім в Римі називали паличку для письма. На зворотному кінці цієї палички була своєрідна «гумка» для викреслювання погано написаного. Звідси виник вираз «перевертати стиль», тобто працювати над помилками, прати погано написане. Таку пораду ми бачимо вже у Горація. Потім, ще в Античності, сталася метонімізації, і стилем стали називати особливості написаного. Приблизно те саме можна сказати про російською мовою, коли ми говоримо «у цього письменника своєрідне перо». Так сформувалося розуміння стилю як системи прийомів, характерних особливостей листи. Це дескриптивний (описовий) підхід, що має свої плюси, але в той же час досить обмежений.
У літературознавстві домінує інший підхід до розуміння стилю. Стиль - це, на думку багатьох теоретиків (В. В. Виноградова, Г. Н. Поспєлова, А. В. Чичеріна, А. Н. Соколова та ін.) [2], «змістовність форми». Іншими словами, кажучи про стиль, ми маємо на увазі не тільки формальні особливості, але і те, що приховано за цими особливостями, план змісту.
Сьогодні у зв'язку з цим часто говорять про стиль як понятті «голографічному». Метафора голограми, поширена в сучасній науці, дуже вдала, але вимагає певного
