Человек обретает индивидуальный стиль деятельности со стабильными результатами и имеет основания считать себя в чем-то

Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана. В родині бідного селянина.

Біографія

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Довбуш, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».

Не витримавши сваволі пана, Олекса зі своїм братом Іваном вступає до загону опришків. Олекса Довбуш був сміливим, завзятим юнаком з організаторськими здібностями. Завдяки цим якостям він стає лідером опришківського руху.

Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.

Польська влада навіть з до війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.

Лише підступом панам вдалося знищити героя. Загинув Олекса Довбуш 24 серпня 1745 року в селі Космачі від руки зрадника Степана Дзвінчука.

Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, оспівана в численних творах народної поезії.

Франция до революции представляла собой абсолютную монархию. Во главе государства стоял монарх, чья власть была ничем и никем не ограниченной. Власть монарха была божественной по своей природе, дарованной самим Господом и освященной церковью. Поэтому все жители государства были его подданными, которые должны были подчиняться королю всегда и во всем. Это не означало, что монарх был тираном и деспотом. Он отвечал за своих подданных перед богом, как отец отвечает за своих детей. В то же время это означало, что подданные обязаны беспрекословно подчиняться своему отцу. Такое положение вещей, которое было естественным в эпоху средневековья, когда человек мыслил исключительно в рамках религиозного сознания, было в порядке вещей. Однако в эпоху Нового времени эта идея стала подвергаться сомнению. Гуманисты и просветители заставили совершенно иначе посмотреть на человека, его место в этом мире и в государстве. Просветители Дж. Локк и Т. Гоббс сформулировали совершенно новую концепцию происхождения государства и власти. Не Бог даровал власть монарху, сделав ее неприкасаемой для подданных, но сами люди, объединившись, добровольно создали общество и государство для его защиты. Люди сами выбрали для себя власть в лице монарха, а значит, если она вдруг переставали их устраивать, если монарх не соблюдал им же установленные законы, то он терял право на власть. Это и произошло сначала в Нидерландах, потом в Англии, когда англичане судили своего короля за тиранию и нарушение законов королевства, в североамериканских колониях, где жители отказались подчиняться королю-тирану, отказывавшемуся соблюдать их права, а затем и во Франции. В силу различных экономических, социальных и политических причины в стране произошла революция. Многие надеялись, что король прислушается к воле своих подданных, однако этого не произошло. В стране была установлена республика, в которой каждый гражданин получил право участвовать в управлении государством. Из беспрекословных подданных французы превратились в граждан, которые обладали правами и обязанностями в новом государстве, и от выбора которых теперь зависело направление развития их страна. Это произошло не сразу, человек не может из подданного, привыкшего, что все решают за него, вдруг стать гражданином, осознающим всю ответственность за свой выбор и за свои действия. Французам предстояло первым в Европе научиться быть нацией граждан, чьему примеру позже последуют остальные народы Европы.