Неверным является утверждение, что продолжительность глубинного интервью не должна превышать 30 минут в ходе интервью нельзя оказывать

Народився у сім'ї фермера Вільяма Бернза. Роберт та його брат Гілберт два роки ходили до школи. У 1765 році батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 10 років наймитував як дорослий працівник, недоїдав і перенапружував серце. Він читав, що потрапляло під руку, — від копійчаних брошур до Шекспіра і Джона Мільтона.

У 1777 році батько перебрався до ферми Лохли біля Тарболтона, й у Роберта почалося нове життя. У Тарболтоні знайшов собі компанію до душі і незабаром став верховодою.

На початку 1788 Бернз відкрив собі поезію Р. Ферґюсона і зрозумів, що шотландська мова зовсім не варварський і відмираючий діалект і може передати будь-який поетичний відтінок — від солоної сатири до ліричних захоплень. Він розвинув традиції Ферґюсона, особливо у жанрі афористичної епіграми. До 1785 року Бернз уже надбав популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир.

Бернз з тріумфом повернувся до Мохліна 8 липня 1787. Півроку слави не запаморочили йому голову, проте змінили ставлення у його селі. В Арморі радо його прийняли, і він відновив відносини з Джин. Проте у нього народилася дочка від единбурзької служниці, тому він знову вирушив до Единбургу.

З кожним роком дедалі розгорялися пристрасті навколо Великої французької революції, яку Бернз прийняв охоче. Пішли розслідування щодо лояльності державних службовців. У грудні 1792 на Бернза накопичилося стільки доносів, що у Дамфріс, нове поселення Бернза, прибув Головний акцизний Вільям Корбет, щоб особисто проводити слідство. Старання Корбета і Грема скінчилося тим, що Бернза зобов'язали не базікати зайвого. Його мали намір просувати службовими щаблями, але у 1795 році він почав різко втрачати здоров'я: ревматизм прогресував, породжені цією хворобою набуті вади серця призвели до декомпенсації серцевої діяльності, через що Бернз помер 21 липня 1796 року. Його могила (мавзолей) — на кладовищі біля церкви св. Михайла. Тут же в 1834 р. була похована дружина поета Джин Армор. Через своїх 12 дітей Бернз мав на 2012 рік понад 600 нащадків.

градация идёт так: сначала мы видим Манилова, думаем, мол, какой он плохой, весь такой славный и ленивый, фу, кто может быть хуже. Потом мы встречаем на страницах произведения Коробочку. Думаем, что все-таки есть кто-то хуже Манилова. И это Коробочка. Она - тот еще скопидом, ла вообще дубина, блин. Вот она - самое дно. Читаем дальше. Всё. Дно пробито. Ноздрёв еще хлеще Коробочки. Гадкий, лживый, безхозяйственный... Но тут появляется Ноздрёв. Теперь всё. Хуже всех он. Неотесанный медведь. Тупой и вообще глубина, как Коробочка, да даже дубиннее. Все, думаешь, градация закончилась? А вот нет. Приз за самое донное дно получает господин Плюшкин. Неимоверно жадный, скупой, мелочный, да еще с мёртвой душой.

Таким образом, в ходе наблюдения за разъезжанием Чичикова по помешикам, мы видим прямую градацию по степени омертвления души