Объяснение:
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Зміст
Михаи́л Ники́тич Рома́нов (около 1560—1602) — брат патриарха Филарета и дядя первого царя из рода Романовых Михаила Фёдоровича. Стольник в 1597 году, окольничий в 1598 году. В 1601 году сослан в Ныроб (Пермский край), где вскоре умер.
Михаил Никитич Романов, родился около 1560 года в Москве — стольник и окольничий[1]; третий сын Никиты Романовича Романова-Юрьева (ок. 1522—1585) и второй жены его, Евдокии Александровны, урождённой княжны Горбатой (ум. 1581).
В июне 1601 года, лишенный звания, был сослан в Ныроб, Чердынского уезда, куда привезен зимой этого года, в кибитке, под присмотром пристава Романа Андреева Тушина и в сопровождении шести человек стражи. Прибывшие из Москвы стрельцы заточили Романова в сруб, опущенный в земляную яму. Доведенный до изнеможения, к весне 1602 года (по некоторым источникам, к августу) он скончался. Прозван в народе «ныробский мученик».Детские годы Михаил Никитич провёл в усадьбе на Варварке, в Китай-городе, где позже воспитывался родоначальник царской династии Михаил Федорович Романов. Михаил Никитич подрастал и укреплялся в вере. С детства он выделялся добродетельным нравом и красивым, богатырским телосложением. Продолжая традицию своего рода, Михаил Никитич Романов поступил на службу к государю, а в 1598 году ему был государственный чин — окольничего (чин ниже боярского). Борис Годунов, вступивший в том же 1598 году на царский престол, поначалу с почтением относился к детям Никиты Романовича, тем более что боярин на смертном одре именно ему поручил заботу о своих детях, и Годунов дал «клятву к великому боярину иметь о его чадех соблюдение». Первые два года правления Борис Годунов был очень милостивым царём.
Но со временем (по версии некоторых историков, из-за опасений роста политического влияния Романовых) его отношение к роду Романовых изменилось. Особенно опасным Годунову представлялся добрый и благочестивый Михаил Никитич. Он казался соперником, от которого необходимо было избавиться.
Объяснение:
