«Климко шел босой, в кургузых штанишках, старой матроске, которая была когда-то голубой, а теперь стала серая, и еще в дяди Кирилла дежурке. Той дежурке, как говорил дядя, было «сто лет и не рвалась она лишь потому, что заскорузлая от давнего мазута. Не брали ее ни дождь, ни снег, ни солнце... Ночью она холоднела, а днем аж дымила на солнце, пахла еще сильнее…».
«Жил... с каких пор осиротел».
«Это была наибольшая радость Климка - положить перед дядей нарядно списанные тетради, а самому приняться работать: вынести миску с водой, вытереть пол, и тихо, крадучись, чтобы дядя не обернулся, насыпать ему похлебку, которую сам и наварил,- горячей и душистой. О тетрадях он никогда не боялся, так как только по письму иногда имел “посредственно»».
Дядя Кирилл - Климку: «Ай, добрая же... В-в-В, такой не всякая и повариха сварит...».
«Он так бы и вырос среди цветущих ночей, если бы не настали ночи другие, ночи без огней... От них веяло лекарством, дымом полевых солдатских кухонь, горячими на солнце обломками самолетов и пушек».
«Присматривать за собой - сварить есть, убрать в доме, выстирать одежину - он умел и сам».
«Самое страшное произошло тогда, когда он, отдохнув, встал, чтобы идти, и упал: ноги не держали... Он испугался, стал растирать икры, бедра, бил по ним кулаками и кричал: «Ну-ка, идите! Ну-ка, идите мне сейчас же!».
«...Идя с сумкой за плечами выше незнакомой улицы, Климко вспоминал свою станцию, каждый день ее жизни и каждый час...».
Герда спочатку потрапляє в світ чарівниці, де цвітуть прекрасні сади і співають птахи. Але Герда відмовляється від такого казкового світу і продовжує пошуки Кая, потрапляючи в заметіль. Герда зустрічає ворона, який провів її до палацу, де може перебувати Кай, але виявляється, що нареченим принцеси є не її брат. Принцеса бажає до Герді і дарує їй теплу шубку, шапочку і карету з кіньми. Коли Герда проїжджала через ліс, на неї напали розбійники і відібрали всі подарунки принцеси. Дочка атаманші, вислухавши сумну історію Герди, вирішує до їй, відпускає Герду, віддавши їй свого оленя, який може в такий холод доставити Герду в замок Снігової Королеви.
В кінці свого шляху Герда потрапляє в крижаний замок Снігової Королеви. Побачивши Кая, вона кидається до нього, але вже пізно, Кай став байдужим і холодним. Гіркі сльози Герди змогли розтопити лід у серці Кая і Снігова Королева втратила владу над дітьми. І тепер щасливі Кай і Герда можуть відправитися додому.
Тільки хоробрість і вірність підтримували Герду під час цього нелегкого шляху, а тепла і самовіддана любов до розтопити крижане серце брата.
