1 наявність вільних носіїв електричного заряду;
наявність чинників, що зумовлюють рух вільних заряджених частинок у певному напрямі (зовнішнє електричне чи магнітне поля, прискорений рух провідника)
2
Для людини небезпечним фактором є сила струму (А), а напруга (В) небезпечна тільки як фактор, що спричиняє можливість протікання струму через людину. Ураження електричним струмом залежить від багатьох чинників, у тому числі від опору тіла людини та електропровідності середовища, у якому людина знаходиться. Визначальними факторами наслідків електротравм є сила струму, тривалість і шлях протікання струму через тіло людини.
Прийнято вважати, що струм, рівний або більший 0,1 А, вважається смертельним. При струмі 0,02–0,05 А виникає небезпечне ураження, самостійне звільнення від дії струму неможливе. Струм 0,015–0,02 А застосовується для розрахунків як найбільше безпечне значення. Вважається, що опір тіла людини знаходиться у межах від 600 до 1000 Ом.
Якщо взяти для розрахунків найбільшу прийняту безпечну величину струму 0,02 А, а найменший опір людини 600 Ом, ми отримаємо напругу 12 В, яка вважається допустимою в особливо небезпечних приміщеннях відносно ураження електричним струмом. Напруга 42 В застосовується для місцевого освітлення обладнання, верстатів і живлення переносних світильників у приміщеннях з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом. Величина напруги 42 В застосовується і у "Правилах безпечної експлуатації електроустановок" як межа, що визначає зони сильної і слабкої дії наведеної напруги тощо.
На практиці мали місце смертельні випадки електротравматизму при напрузі, меншій 12 В, наприклад, попадання під напругу людини, яка знаходилась у воді.
Характер впливу електричного струму на організм людини:
Розрахунками визначено, що для людини, яка стоїть на струмовідній підлозі (опір 1000 Ом) і торкається фазного проводу напругою 220 В, струм протікання складає 220 мА і є смертельно небезпечним. У разі коли людина буде у взутті та стоятиме на ізолювальній основі, струм протікання буде 2 мА, що є безпечним для людини.
Таким чином, шлях – первинний, переміщення – вторинне. Для першої величини має значення початок руху, друга може обходитися без нього. Головна відмінність між зазначеними поняттями в тому, що шлях не має напрямку, а переміщення – має. Звідси й інші особливості, що характеризують терміни. Так, довжина шляху включає в себе всі відстані, які пройдено об’єктом за певний час.
Переміщення – векторна величина, що характеризує відносну зміну в просторі.
Якщо підприємець вирішив об’їхати чотири торгові точки, кожна з яких знаходиться на відстані 10 кілометрів один від одного, а потім повернутися додому, то його шлях складе 80 кілометрів.
Проте переміщення дорівнюватиме нулю, так як положення в просторі за результатами прямування не змінилося. Шлях завжди позитивний, так як говорити про нього можна лише після того, як почався рух. Для даної величини має значення швидкість, що впливає на загальну дистанцію.
Объяснение:
Шлях – це рух, який призводить до зміни місця розташування об’єкта в просторі. Це скалярна величина, яка не має напрямку і позначає загальну подолану відстань. Шлях може здійснюватися по:
прямій;
криволінійній траєкторії;
по колу чи іншим
Переміщення – це вектор, що позначає різницю між початковим і кінцевим місцем розташування точки в просторі після подолання певного шляху. Векторна величина завжди позитивна, а також володіє певним напрямом. Шлях збігається з переміщенням тільки в тому випадку, якщо він здійснюється прямолінійно, а напрямок не змінюється.
