Парова́я маши́на — тепловой двигатель внешнего сгорания, преобразующий энергию водяного пара в механическую работувозвратно-поступательного движения поршня, а затем во вращательное движение вала. В более широком смысле паровая машина — любой двигатель внешнего сгорания, который преобразует энергию пара в механическую работу.
Первая паровая машина построена в XVII в. Папеном и представляла конус с поршнем, который поднимался действием пара, а опускался давлением атмосферы после сгущения отработавшего пара. На этом же принципе были построены в 1705 году вакуумные паровые машины Севери и Ньюкомена для выкачивания воды из копей. Значительные усовершенствования в вакуумной паровой машине были сделаны Джеймсом Уаттом в 1769 году. Дальнейшее значительное усовершенствование парового двигателя (применение на рабочем ходу пара высокого давления вместо вакуума) было сделано американцем Оливером Эвансомв 1786 году и англичанином Ричардом Тревитиком в 1800 году.
В России первая действующая паровая машина, не требовавшая вс гидравлического привода, была построена в 1766 году по проекту русского изобретателя Ивана Ивановича Ползунова, предложенного им в 1763 году. Машина Ползунова имела два цилиндра с поршнями, работала непрерывно и все действия в ней проходили автоматически. Но увидеть свое
изобретение в работе И. И. Ползунову не пришлось,— он умер 27 мая 1766 года, а
Парова́я турби́на — тепловой двигатель, в котором энергия пара преобразуется в механическую работу.
Паровая турбина и электрогенератор составляют турбоагрегат.
Объяснение:
Селище Солотвино розташоване на правому березі річки Тиса, у передгір'ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м над рівнем моря. Старі назви: Акнаслатина, Марамороська Солотвина, Слатинські Доли, а давня назва "Слатіна" румунською означає "ропа", тобто солона вода.
Хоча археологи знайшли тут румунські солекопальні ще ІІ ст. н.е., перша письмова згадка датується 1359 р. (тоді місцеві соляні багатства належали угорській короні), коли Слатіна зі сусідніми селами з румунським населенням стало власністю сім'ї Драгоша із Бедеу (сучасна Бедевля), який повернувся у Мараморош з походу на землі, що називались Молдовою. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках королівського двору. Для відправки цього цінного продукту існував так званий Соляний шлях з Солотвина до країн Західної Європи. Вздовж цієї дороги зводилися оборонні укріплення, замки. Австрійський період правління приніс краю розруху, але розпочалось будівництво глибоких шахт.
Наприкінці Першої світової війни у селищі діяла одна амбулаторія. 21 жовтня 1968 р. у складі Солотвинської міської лікарні відкрилась алергологічна секція.
Велику і цікаву інформацію про історію селища надають так звані Мараморошські дипломи, віднайдені в архівах у ХІХ — на початку ХХ ст.
Объяснение:
