Верхньоволзькі озера розташовані в Тверській області на північний захід від Селігеру довгим ланцюгом, витягнутим спочатку в меридіональному, а потім в широтному напрямку.
Через всю систему озер протікає Волга. У своїй середній частині система озер віддалена від Селігеру приблизно на 40 км, а на початку і в кінці наближається до нього на відстань до 10 км. Колись, ймовірно, та і інша водні системи становили єдине ціле[1].
Верхньоволзькі озера, як і озеро Селігер, мають безліч невеликих озер-супутників, що лежать вище за течією Волги і з'єднаних з ними річками або струмками. До них належать озера Малий і Великий Верхіти у витоку Волги, озера Стергут, Святе, Кленове, Лапіно, Хвошня, Істошня в околицях Стержу, озера Березуг, Вітбіно, Лопастиці, Осечно, Слаутіно на західному березі Вселуга. Деякі з них, наприклад озеро Вітбіно, розташовані у вузьких западинах і досягають значної глибини.
Примітки
Объяснение:
Наша планета окружена слоем воздуха, образующим атмосферу. Воздух атмосферы содержит кислород, азот, углекислый газ, а также пары воды и микроскопические пылинки, находящиеся в постоянном движении.
Солнечный свет проникает сквозь атмосферу. Газы, которыми насыщен воздух, разлагают белый свет на его составные части - спектр: красный, оранжевый, желтый, зеленый, голубой, синий, фиолетовый. Получается, что среди этих цветов полоса голубого и синего цвета преобладает, поэтому-то небо и кажется голубым.
На Луне атмосферы нет, и небо выглядит черным. Когда космический корабль выходит на орбиту за пределы атмосферы, космонавты видят в черном бархатном небе сверкающие звезды и планеты, отражающие их свет.
