Емпіричне (те, що сприймається органами чуття) пізнання здійснюється в процесі досвіду, що розуміється в самому широкому сенсі, тобто як взаємодія суб'єкта з об'єктом, при якому суб'єкт не тільки пасивно відображає об'єкт, а й активно змінює, перетворює його.
Емпіричний метод полягає в послідовному здійсненні наступних п'яти операцій вимірювання, моделювання, прогнозування, перевірка прогнозу.
У науці основними формами емпіричного дослідження експеримент. Крім того, до них відносять також численні вимірювальні процедури, які хоча і ближче примикають до теорії, все ж здійснюються саме в рамках емпіричного пізнання і особливо експерименту.
Вихідної емпіричної процедурою служить так як воно входить і в експеримент і в вимірювання, в той час як сам можуть проводитися поза експерименту і не припускати вимірювань цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається в основному на дані органів почуттів (відчуття, сприйняття, уявлення). У ход отримуються знання не тільки про зовнішні сторони об'єкта пізнання, але - в якості кінцевої мети - про його істотні властивості і відносини.
Поняття методи і прийоми часто вживаються як синоніми, але нерідко і розрізняються, коли методами називають більш складні пізнавальні процедури, які включають в себе цілий набір різних прийомів дослідження може бути безпосереднім і опосередкованим різними приладами і технічними пристроями (мікроскопом, телескопом, фото-і кінокамерою та ін.) З розвитком науки стає все більш складним і опосередкованим.
Основні вимоги до наукового однозначність задуму; наявність системи методів і прийомів; об'єктивність, тобто можливість контролю шляхом або повторного або за до нших методів (наприклад, експерименту).
Зазвичай включається в якості складової частини в процедуру експерименту. Важливим моментом нтерпретація його результатів - розшифровка показань приладів, кривої на осцилографі, на електрокардіограмі і т. д.
Пізнавальним підсумком опис - фіксація засобами природної і штучної мови вихідних відомостей про досліджуваний об'єкт: схеми, графіки, діаграми, таблиці, малюнки і т. д тісно пов'язане з вимірюванням, яке є процес знаходження відношення даної величини до іншої однорідної величини, прийнятої за одиницю виміру. Результат вимірювання виражається числом.
Особливу трудність представляє в соціально-гуманітарних науках, де його результати в більшій мірі залежать від особистост гача, його життєвих установок і принципів, його зацікавленого ставлення до досліджуваного предмета.
У ход дослідник завжди керується певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. Він не реєструє будь-які факти, а свідомо відбирає ті з них, які або підтверджують, або с його ідеї.
При цьому дуже важливо відібрати найбільш репрезентативну, тобто найбільш представницьку групу фактів у їх взаємозв'язку. Інтерпретація також завжди здійснюється за до певних теоретичних положень.
Объяснение:
Объяснение:
Виды добродетелей
Существует множество христианских добродетелей, и множество классификаций их.
Иногда добродетели разделяют на высшие и начальные.
Начальные: вера, покаяние, терпение, кротость, надежда, послушание, воздержание, милосердие, молитва, целомудрие и др.
Высшие: непрестанная молитва, смирение, любовь, бесстрастие, дар духовного рассуждения и др.
Преподобный Григорий Синаит разделяет добродетели на: деятельные, естественные и божественные
Деятельные суть дело благого произволения
Естественные происходят от сложения
Божественные – от благодати
Три главнейшие добродетели: воздержание, нестяжательность и смирение; пять за ними следующих: чистота, кротость, радость, мужество и самоуничижение, – и потом весь ряд прочих добродетелей.
Преподобный Ефрем Сирин делит добродетели на телесные, душевные и духовные
Телесные добродетели – это:
а) воздержание (пост),
б) молитвенное бдение (молитвенное правило и богослужение),
в) физический труд по самообеспечению и послушанию; и др. аскетические подвиги на благо ближних, требующие физических (телесных) усилий над собой.
Душевные: доброта, простота, почтительность, справедливость, великодушие, милосердие, щедрость, благородство, мужество.
Духовные: рассудительность, целомудрие, от которых рождаются вера, надежда, любовь, смирение, кротость, терпение, правдолюбие, свобода, сострадательность, богобоязненность, благодарность, умиление, благоговение.
Телесные добродетели должны служить душевным, душевные — духовным, а духовные — богопознанию. /Преп. Нил Синайский/
Часто выделяют добродетели естественные и сверхъестественные.
Естественные (свойственные человеческой природе (по естеству), в силу богообразности), такие как: человеческое благоразумие, милосердие, справедливость; человеческая благодарность, щедрость, снисходительность.
Сверхъестественные – Евангельские добродетели. «Какие расположения в сердце должно иметь христианину, указывают изречения Христа о блаженствах, именно: смирение, сокрушение, кротость, правдолюбие и истинолюбие, милостивость, чистосердечие, миролюбие и терпение» /свт. Феофан Затворник/
«Плод же духа: любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание. На таковых нет закона», т. е. они проистекают свыше, от Бога, по дару благодати, а не от следования только закону (Гал. 5:22-23).
Все христианские (евангельские) добродетели заключены в исполнении двух наиглавнейших заповедей – любви к Богу всем сердцем, разумением и силами души, и к ближнему как самому себе. (Иерархическая тримерия любви)
