"...А. Эйнштейн, работая в патентном бюро, просто «позаимствовал» идеи у двух учёных: математика и физика Жуля Анри Пуанкаре и физика Г.А. Лоренца. Эти двое учёных, в течение нескольких лет, совместно работали над созданием этой теории. Именно А. Пуанкаре выдвинул постулат об однородности Вселенной и постулат о скорости света. А Г.А. Лоренц вывел знаменитые формулы. А. Эйнштейн, работая в патентном бюро, имел доступ к их научным работам и решил «застолбить» теорию на своё имя. Он даже сохранил в «своих» теориях относительности имя Г.А. Лоренца: основные математические формулы в «его» теории носят названия «Преобразования Лоренца», но, тем не менее, он не уточняет, какое отношение к этим формулам он имеет сам (никакого) и вообще не упоминает имя А. Пуанкаре, который выдвинул постулаты. Но, «почему-то», дал этой теории своё имя.
Весь мир знает, что А. Эйнштейн -- Нобелевский лауреат, и все не сомневаются в том, что эту премию он получил за создание Специальной и Обшей Теорий Относительности. Но, это -- не так. Скандал вокруг этой теории, хотя он и был известен в узких научных кругах, не позволил нобелевскому комитету выдать ему премию за эту теорию. Выход нашли очень простой -- А. Эйнштейну присудили Нобелевскую премию за ... открытие Второго Закона Фотоэффекта, который являлся частным случаем Первого Закона Фотоэффекта.
Но любопытно то, что русский физик Столетов Александр Григорьевич (1830-1896 гг.) открывший сам фотоэффект, никакой Нобелевской премии, да и никакой другой, за это своё открытие не получил, в то время, как А. Эйнштейну её дали за «изучение» частного случая этого закона физики. Получается полнейшая несуразица, с любой точки зрения. Единственным объяснением этому может служить то, что кто-то уж очень хотел сделать А. Эйнштейна Нобелевским лауреатом и искал любой повод для того, чтобы это осуществить.
Пришлось «гению» немножко попыхтеть с открытием русского физика А.Г. Столетова, «изучая» фотоэффект и вот ... «родился» новый Нобелевский лауреат. Нобелевский комитет видно посчитал, что две Нобелевские премии для одного открытия многовато и решил выдать только одну ... «гениальному учёному» А. Эйнштейну! Разве так уж это «важно», за Первый Закон Фотоэффекта или за Второй, выдана премия. Самое главное, что премия за открытие присуждена «гениальному» учёному А. Эйнштейну. А то, что само открытие сделал русский физик А.Г. Столетов -- это уже «мелочи», на которые не стоит обращать внимание. Самое главное то, что «гениальный» учёный А. Эйнштейн стал Нобелевским лауреатом. И теперь практически любой человек стал считать, что эту премию А. Эйнштейн получил за «свои» ВЕЛИКИЕ Специальную и Общую Теории Относительности..."
То есть это А. Эйнштейн; Жуль Анри Пуанкаре;.А. Лоренц; А. Г. Столетов.
1. І.Пулюй – український фізик зі світовим ім'ям
2. М.Пильчиков
3. О.Смакула
4. І.Р.Юхновський
Висновки Використана література Вступ
Сьогодні українські фізики посідають чільне місце у світовій науці, збагачуючи її оригінальними та грунтовними науковими дослідженнями та винаходами. Серед тих, хто своєю самовідданою працею і розумом розвивав українську фізичну науку можна назвати Йосипа Косоногова – видатного фізика, автора нового методу вимірювання електричної проникності рідин для сантиметрових хвиль, Степана Тимошенка – українського професора механіки, згодом одного з провідних учених фізиків США, Юліана Гірняка – спеціаліста у галузі фізичної кінетики, Романа Цегельського, роботи якого присвячені фізиці магнетизму.
Представниками теоретичної фізики є Мар'ян Смолуховський та його учень Володимир Кучер, які зробили значний внесок в розвиток квантової механіки. Назвати слід Дмитра Рожанського – фізика, родом з Києва, члена-кореспондента АН СРСР. Його основні праці стосуються фізики електричних розрядів та радіофізики.
Варто згадати також про діяльність фізиків – членів Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка у Львові – це саме приклад поведінки вчених, які за будь-яких обставин не забували, ким вони є, де їх коріння і кому вони повинні служити. Отже, фізики – дійсні члени НТШ… Вибори перших дійсних членів НТШ відбулися 1 червня 1899 року, саме тоді до складу математично– природничо- лікарської секції було обрано видатного фізика і електротехніка Івана Пулюя.
1. І.Пулюй – український фізик зі світовим ім'ям
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1854 року в містечку Гримайлові Тернопільської області в сім'ї землеробів. Закінчивши Тернопільську гімназію, він поступає у 1864 році на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики. Ці науки так захопили його, що по закінченні курсу богослов'я він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі батьків, скромне звання студента філософського факультету Віденського університету. Завершивши в 1872 році навчання, працює деякий час асистентом експериментальної фізики цього університету, а з 1873 по 1875 роки – асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м.Фіуме в Хорватії. Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб в університеті вивчати нову галузь науки – електротехніку. У 1877 році Пулюй захищає з відзнакою дисертацію і дістає ступінь доктора філософії Страсбурзького університету (спеціалізація з фізики). У 1882 Іван Павлович обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами, одержує у 1884 році посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію.
Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те, що об'єктом його уваги завжди були проблеми, які перебували на передньому краї фізичної науки та технічного прогресу і молекулярна фізика (70-ті роки), катодні промені (початок 80-х), електротехніка, властивості та природа рентгенівських променів. Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Його лампи набагато кращі від ламп Едісона. Він перший дослідив "холодне світло” (тепер неонове).
Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді країн Європи. Окремим епізодом – короткотривалим, проте винятково важливим – у творчій біографії Пулюя були його дослідження рентгенівських променів (або Х-променів). Зокрема, за винахід і конструкцію вакуумної лампи в 1881 році на міжнародній виставці в Парижі він здобуває срібну медаль. Особливо слід підкреслити, що свою "рентгенівську” трубку він сконструював за 14 років до відкриття Х-променів Рентгеном.
