Верхньоволзькі озера розташовані в Тверській області на північний захід від Селігеру довгим ланцюгом, витягнутим спочатку в меридіональному, а потім в широтному напрямку.
Через всю систему озер протікає Волга. У своїй середній частині система озер віддалена від Селігеру приблизно на 40 км, а на початку і в кінці наближається до нього на відстань до 10 км. Колись, ймовірно, та і інша водні системи становили єдине ціле[1].
Верхньоволзькі озера, як і озеро Селігер, мають безліч невеликих озер-супутників, що лежать вище за течією Волги і з'єднаних з ними річками або струмками. До них належать озера Малий і Великий Верхіти у витоку Волги, озера Стергут, Святе, Кленове, Лапіно, Хвошня, Істошня в околицях Стержу, озера Березуг, Вітбіно, Лопастиці, Осечно, Слаутіно на західному березі Вселуга. Деякі з них, наприклад озеро Вітбіно, розташовані у вузьких западинах і досягають значної глибини.
Примітки
Лед в этих случаях образуется непосредственно из пара. Условия конденсации пара и превращения его в лед на поверхности стекла отличаются от условий, при которых в воздухе образуются снежинки Внутри помещения влажность воздуха обычно существенно меньше 100% но вблизи холодной поверхности оконного стекла температура может оказаться гораздо ниже точки росы при данной концентрации молекул воды в воздухе. И на стекле появится лед. Вид узора на поверхности стекла зависит от большого набора параметров: температуры внутри помещения и снаружи, влажности воздуха в помещении, толщины стекла и загрязненности его поверхности, от наличия и скорости воздушных потоков вблизи стекла и т.д. Замечательные ледяные узоры часто образуются зимой на стеклах автобусов или троллейбусов.
