Первую таблицу доконца закончить

Научное исследование океана началось в XIX в. , а первое серьёзное плавание с научной целью состоялось в 1872–76 гг. на борту специально снаряжённого британского судна «Челленджер» , команда которого состояла из моряков и учёных. Результаты этой океанографической экспедиции во многом обогатили знания человека об океанах и их фауне и флоре.
Для промера глубин океана на «Челленджере» имелись особые лотлини, состоящие из свинцовых шаров весом 91 кг, закреплённых на пеньковом канате. Часто этот метод не обеспечивал нужной точности измерения больших глубин, а опускание лотлиня на дно глубоководного желоба могло длиться несколько часов.
Появление в 1920-е гг. эхолотов позволило определять глубины океана за считанные секунды по времени, истекшему между посылом звукового импульса и приёмом отражённого дном сигнала. Оснащённые эхолотами суда измеряли глубину по ходу следования и получали профиль ложа океана.
Утяжелённые лотлини, использовавшиеся ранее для измерения глубин океана, часто оснащались небольшими грунтовыми трубками для взятия проб грунта со дна океана. Современные пробоотборники имеют больший вес и размеры и могут погружаться в мягкие донные отложения на глубину до 50 метров.
После Второй мировой войны началось интенсивное исследование океана. Открытия 1950-60-х гг. , связанные с породами океанической коры, произвели революцию в науках о Земле. Они доказали относительно молодой возраст океанов и подтвердили, что породившее их движение литосферных плит продолжается и сегодня, медленно изменяя облик Земли. Движение плит вызывает землетрясения и извержения вулканов и приводит к образованию гор.
Продолжается изучение океанической коры. В период 1968–83 гг. судно «Гломар Челленджер» находилось в кругосветном плавании, буря скважины в дне океана и снабжая геологов ценной информацией. В 1980-е гг. эту задачу выполняло судно «Резолюшн» Объединённого океанографического общества глубокого бурения производить подводное бурение на глубине до 8300 м. Данные о донных породах океана обеспечивают и сейсмические исследования: посланные с поверхности воды ударные волны по-разному отражаются от различных слоев породы. В результате учёные получают ценную информацию о структуре пород и возможных месторождениях нефти.
Другие автоматические приборы используются для взятия проб воды, а также измерения температуры и скорости течений на разных глубинах. Важную роль играют искусственные спутники, которые осуществляют мониторинг океанических температур и течений, влияющих на климат Земли. Благодаря этому мы получаем важнейшую информацию об изменении климата и глобальном потеплении. В прибрежных водах аквалангисты без труда ныряют на глубину до 100 м. На большие глубины погружаются, постепенно повышая и сбрасывая давление. Этот метод успешно используют на морских нефтепромыслах и для обнаружения затонувших судов. Он обеспечивает намного больше возможностей при погружении, чем тяжёлые водолазные костюмы или водолазный колокол.
Подводные лодки — идеальное средство для исследования океанов, но большинство этих суден принадлежат военным. Поэтому учёные создали свои аппараты, первые из которых появились в 1930-40-е гг. В 1960 г. швейцарский учёный Жак Пиккар и американский лейтенант Доналд Уолш установили мировой рекорд погружения в самом глубоководном районе мира — во впадине Челленджера (Марианский жёлоб Тихого океана) . На батискафе «Триест» они опустились на глубину 10 917 м и обнаружили в океанских глубинах необычных рыб. Но, вероятно, наиболее впечатляющими в более недавнем были события, связанные с крошечным батискафом США «Элвин» : в 1985–86 гг. с его изучались обломки «Титаника» на глубине около 4000 м.

висотна поясність альп.  альпи розташовані в межах помірного поясу.  на їх південних схилах випадає багато опадів – до 3  000 мм за рік. нижній пояс до висоти 1 000 м утворюють  широколисті ліси  з дуба, каштана, граба, ясена, бука. вище ростуть  мішані ліси  з бука і ялиці, які з висотою змінюються на  хвойні ліси, де крім ялиці ростуть ялина, модрина, сосна.

вище росту дерев у горах заважають сильні вітри, різкі коливання температури повітря та короткий теплий сезон. тому на висотах понад 2 000 м розташовані  ійські луки. в їх рослинному покриві переважають високі багаторічні трави.  серед них трапляються  заростіялівцю та рододендрона, який має великі яскраві квіти червоного, лілового, жовтого чи білого кольорів. поширені криволісся з гірської сосни, гілки якої притиснуті вітрами до землі. над ійськими розташовуються  альпійські луки  – пояс низькорослих трав, що мають яскраві квіти. ще вище в холодному кліматі можуть вижити тільки    мохи і лишайники на скелястих виступах. на межі зі сніговою лінією росте едельвейс  – трав’яниста рослина, яка має красиві сніжно-білі квіти у вигляді багатопроменевої зірки. за здатність витримувати високогірний холод і люті вітри ця рослина вважається символом мужності і стійкості. на висоті 3  000 м за сніговою лінією лежитьпояс снігів і льодовиків.

гірські хребти альп стали прихистком для багатьох тварин, витіснених людиною з рівнин і низькогірних районів. багато з них узимку мешкають у лісову поясі, а влітку піднімаються вище на високогірні луки. скелясті схили легко долають серна та гірський козел. до гірських умов пристосувався бабак. багато птахів – ворона, галка, ластівка, синиця, дятел. у гірських струмках багато риби, серед якої найбільше цінується форель.

нижній пояс альп найбільш населений, тому його природна рослинність значною мірою змінена. його навіть називають культурним поясом. високогірні луки використовуються як пасовища для худоби. альпи –найбільш відвідувані численними туристами, мисливцями, спортсменами гори землі. тому господарство багатьох альпійських країн базується на туризмі і спорті. це завдає певної шкоди гірській природі. для її збереження відновлюють ліси, тваринний світ, створюють заповідники. одним з найбільших є  гран-парадізо  в італії.

висотна поясність гімалаїв.  у  гімалаях – найвищих горах світу – через їх ічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту спостерігається планетарний максимум висотної поясності.  це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.

так,  біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться  пояс  субекваторіальних вічнозелених  болотистих джунглів  –  тераїв. у цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. трави сягають заввишки 5 м. у густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. у лісі багато мавп. із хижаків водяться тигр і леопард. колись у тераях були поширені  озера і болота, що кишіли малярійними комарами. нині вони здебільшого осушені.

вище джунглів до висоти 1  200 м розташовується  пояс  вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. його змінює  пояс  субтропічних лісів  з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. на висотах вище 2  000 м панують  широколисті ліси помірного поясу  з дуба, клена, каштана, які переходять у  хвойні    ліси  із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. підлісок утворюють густі зарості рододендронів. верхня межа лісу проходить на висоті 3  500 м.

вище ліси розріджуються і змінюються  ійським поясом  з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. над ними розташовуються  альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. на відмітках    5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою  – пояс вічних снігів і льодовиків.. отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як гімалаї.

у гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери v. до висоти 5  000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. у високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.

найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів гімалаїв, які найсприятливіші для життя. там розташовані поселення, прокладені дороги. в долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. у високогір’ях розводять овець і яків ( вище за 4  500 м постійного населення вже немає.