Построить таблицу истинности​

Херсонщина – край унікальний. Тут тобі моря і Дніпро, а поряд – Олешківські піски (ще кажуть - Нижньодніпровські). Їх називають найбільшою у Європі пустелею і з гордістю показують навіть шейхам. Правда, за температурним режимом та кількістю опадів ці піски можна швидше віднести до напівпустель. Улітку пісок тут нагрівається до 70 градусів.

До речі, таких піщаних масивів у Європі справді більше нема. Подібна ділянка є в Польщі: але ж її площа усього кілька тисяч гектарів. А в нас — аж 160 тисяч гектарів.

До речі, рятують Херсонщину від пісків рукотворні ліси. Це теж чудо, яке потрібно берегти.

ЯКИЙ ВІН, ПІСОК НАШОЇ ПУСТЕЛІ?

Взагалі, нічого незвичайного: піщинки не дуже великі, не дуже дрібні, світло-жовтого кольору. Оцей жовтуватий колір не випадковий, це результат того, що у піску є сполуки заліза та деяких інших хімічних елементів. Правда, містяться вони в невеликих кількостях. А ось в інших місцях Землі домішок у пісках більше. Наприклад, подекуди в Сахарі піски мають яскраво-помаранчеве, майже червоне забарвлення.

Власне, Указом Президента України на території Голопристанського, Цюрупинського (нині – Олешківського) районів та Новокаховської міської ради Херсонської області у 2010 році і був створений Національний природний парк «Олешківські піски». Він охоплює лише частину Олешківської пустелі.

Фото: Ярослав Довгопол

Фото: Ярослав Довгопол

Загалом Олешківські піски (зверніть увагу, аж ніяк не Алєшьє – нічого спільного з Альошами чи “Алешковскими песками”, як пише російський варіант Вікіпедії) складаються з семи арен.

Як розповідає Євген Роман, в.о. завідувача науково-дослідного відділу НПП «Олешківські піски», відомо про піски далеко не все — навіть ученим, які вивчають ці території багато років.

ЗВІДКИ ТІ ПІСКИ ВЗЯЛИСЯ?

Учені кажуть – то не пісок з моря. Теорію «морського піску» с зовнішні ознаки пісків Олешшя.

«Раніше припускали, що пра-Дніпро та його притоки захоплювали піщані частинки і несли їх униз за течією. Так і з'явилися піски: поступово, в результаті геологічної роботи річки», - розповідає Євген Роман.

Проте є й інша версія. Адже середня висота Нижньодніпровських пісків більша, ніж висота степових територій, з якими вони межують. Ну а піщані пагорби, наші знамениті «кучугури» — так ті взагалі іноді досягають висоти близько 30 метрів. Крім того, площа пісків Дністра, Дону, Волги та інших прирічкових масивів набагато менша, ніж пісків Нижньодніпровських. Тому вже досить давно виникло припущення, що Олешківські піски не були принесені річкою, а виникли в результаті дії якихось інших чинників.

Є версія, що їх появу спричинила катастрофа: прорив Поліського льодовикового озера. Північним берегом озера був край самого льодовика, а з півдня був масив із каменів, глини і піску — так звана морена.

Льодовик танув, рівень води підвищувався, зростав її тиск на морену. У якийсь момент стався прорив озера і величезна кількість води підхопила матеріал морени (а так само, швидше за все, ґрунти і породи, які знаходилися південніше), страхітливий потік пройшов із півночі на південь більшу частину території сучасної України — він рухався в напрямку зменшення висоти місцевості. Води і піску було стільки, що ця суміш розливалася набагато ширше, ніж могло вмістити русло будь-якої річки. І відбувалися такі катастрофи щонайменше 2 рази – під час цих проривів утворилися 7 піщаних арен.

ВОДА ОЛЕШШЯ ПРИЙШЛА… З НЕБА

Вода атмосферних опадів швидко ться крізь пісок, доходить до щільних порід (глини, суглинки, лес) і накопичується там. Тому всі «піщані» території світу є накопичувачами води. Під Сахарою, до речі, є величезні запаси прісної води. Правда, глибини залягання цих шарів - дуже великі .

Объяснение:

ось така пустеля

Географическое положение Африки отличается от других материков почти симметричным расположением по отношению к экватору, между 37º20′ с. ш. и 34º52′ ю. ш. Таким образом, она целиком находится между двумя тропиками и лишь северной и южной окраинами заходит в субтропические широты.

Особенностью конфигурации Африки является неодинаковая площадь суши к северу и к югу от экватора. Северная часть материка более чем в два раза шире южной: наибольшие расстояния между крайними восточными и западными точками северной и южной частей материка равны соответственно 7600 и 3100 км. Вертикальное расчленение Африки очень слабое. В рельефе преобладают равнины, плато и плоскогорья. Средняя высота материка около 650 м над уровнем моря.

В связи с равнинностью рельефа и положением большей части материка в широтах между тропиками в Африке особенно ярко проявляется географическая зональность экваториального, субэкваториального и тропического поясов. В обе стороны от зоны влажных экваториальных лесов последовательно сменяются зоны вечнозелено-листопадных субэкваториальных лесов саванн и редколесий, тропических полупустынь и пустынь, а также субтропических сухих лесов и кустарников.
Природные зоны постепенно сменяют одна другую, но расположение их к северу и к югу от экватора неодинаково. На широком и поэтому более континентальном северном субконтиненте они вытянуты широтно, на узком, менее засушливом южном имеют в приокеанических секторах меридиальное и близкое к нему простирание.
Имеется много общих черт органической природы между тропическими пустынями северной Африки и Аравии, между субтропическими ландшафтами Атласских гор и Южной Европы. Это объясняется длительной сухопутной связью между ними, существовавшей до начала четвертичного периода.
Сходство зональных типов ландшафтов сопряжено с положением этих территорий в одинаковых климатических поясах. Собственно африканские ландшафты саванн, редколесий и тропических лесов начинаются к югу от Сахары, пустынные условия которой служат своего рода барьером для проникновения средиземноморских ландшафтов к югу и ландшафтов тропиков сезонного увлажнения к северу.