2. Объясните, почему Перуанское течение с температурой воды +22°С назы.
вают холодным, а Северо-Атлантическое с температурой +2 °C — тёплым
​

Западно-Сибирская равнина — одна из самых больших аккумулятивных низменных равнин земного шара. Она простирается от берегов Карского моря до степей Казахстана и от Урала на западе до Среднесибирского плоскогорья на востоке. Равнина имеет в плане форму суживающейся к северу трапеции: расстояние от южной ее границы до северной достигает почти 2500 км, ширина — от 800 до 1900 км, а площадь лишь немногим меньше 3 млн. км2.В Советском Союзе нет больше таких обширных равнин со столь слабо пересеченным рельефом и такими небольшими колебаниями относительных высот. Сравнительное однообразие рельефа обусловливает отчетливо выраженную зональность ландшафтов Западной Сибири — от тундровых на севере до степных на юге. По причине слабой дренированности территории в ее пределах весьма видную роль играют гидроморфные комплексы: болота и заболоченные леса занимают здесь в общей сложности около 128 млн. га, а в степной и лесостепной зонах много солонцов, солодей и солончаков.Географическое положение Западно-Сибирской равнины обусловливает переходный характер ее климата между умеренно континентальным Русской равнины и резко континентальным климатом Средней Сибири. Поэтому ландшафты страны отличаются рядом своеобразных особенностей: природные зоны здесь несколько смещены к северу по сравнению с Русской равниной, зона широколиственных лесов отсутствует, а ландшафтные различия внутри зон менее заметны, чем на Русской равнине.Западно-Сибирская равнина — наиболее обжитая и освоенная (особенно на юге) часть Сибири. В ее пределах располагаются Тюменская, Курганская, Омская, Новосибирская, Томская и Северо-Казахстанская области, значительная часть Алтайского края, Кустанайской, Кокчетавской и Павлодарской областей, а также некоторые восточные районы Свердловской и Челябинской областей и западные районы Красноярского края.Знакомство русских с Западной Сибирью впервые состоялось, вероятно, еще в XI в., когда новгородцы побывали в низовьях Оби. Походом Ермака (1581—1584) открывается блестящий период Великих русских географических открытий в Сибири и освоения ее территории.Однако научное изучение природы страны началось лишь в XVIII в., когда сюда были направлены отряды сначала Великой Северной, а затем академических экспедиций. В XIX в. русскими учеными и инженерами изучаются условия судоходства на Оби, Енисее и в Карском море, геолого-географические особенности трассы проектировавшейся тогда Сибирской железной дороги, месторождения солей в степной полосе. Существенный вклад в познание западносибирской тайги и степей внесли исследования почвенно-ботанических экспедиций Переселенческого управления, предпринятые в 1908—1914 гг. с целью изучения условий земледельческого освоения участков, отводившихся для переселения крестьян из Европейской России.Совершенно иной размах приобрело изучение природы и естественных ресурсов Западной Сибири после Великой Октябрьской революции. В исследованиях, которые были необходимы для развития со производительных сил, принимали участие уже не отдельные специалисты или небольшие отряды, а сотни крупных комплексных экспедиций и многие научные институты, созданные в различных городах Западной Сибири. Детальные и разносторонние исследования проводились здесь Академией наук СССР (Кулундинская, Барабинская, Гыданская и другие экспедиции) и ее Сибирским отделением, Западно-Сибирским геологическим управлением, геологическими институтами, экспедициями Министерства сельского хозяйства, Гидропроекта и других организаций.В результате этих исследований существенным образом изменились представления о рельефе страны, были составлены детальные почвенные карты многих районов Западной Сибири, разработаны мероприятия по рациональному использованию засоленных почв и знаменитых западносибирских черноземов. Большое практическое значение имели лесотипологические исследования сибирских геоботаников, изучение торфяных болот и тундровых пастбищ. Но особенно существенные результаты принесли работы геологов. Глубокое бурение и специальные геофизические исследования показали, что в недрах многих районов Западной Сибири заключены богатейшие месторождения природного газа, большие запасы железных руд, бурых углей и многих других полезных ископаемых, которые уже служат прочной базой для развития промышленности Западной Сибири.

Австралія — унікальний світ, населений дивовижними мешканцями. Деякі тварини «зеленого континенту» не зустрічаються більше ніде в світі, а про існування інших ми навіть і не підозрюємо. У цій статті ми познайомимо вас із самими цікавими і незвичайними представниками тваринного світу Австралії, заради яких справді варто відвідати цю чудову і своєрідну країну.

Коала: звір, що живе на евкаліпті

Подорож до Австралії: коалаТварини Австралії: коала

Цей звір дуже схожий на ведмедика з сірою шерстю, тільки дуже маленького, так як важить всього п’ятнадцять кілограмів. Коала живе в здебільшому на деревах, майже не спускаючись на землю. Завдяки гострим кігтям коала швидко і вправно лазить по деревах. Харчується листям евкаліпта і за добу з’їдає приблизно кілограм листя. Причому вона вміє відрізняти старі листя від молодих, адже молоде евкаліптове листя досить отруйне.

 

Коала — швидкий звір і справжній акробат. Вона вправно перестрибує з гілки на гілку, з дерева на дерево, навіть не думаючи про можливість падіння. Тварина проводить на деревних гілках все життя, спускаючись лише тоді, коли дерева знаходяться далеко один від одного. Ви можете не боятися заразитися від коали паразитами. Вони на ній просто не водяться, тому що її хутро пахне ароматом евкаліпта!

Качкодзьоб: чи то птах, чи то звір

Австралія: качкодзьобФауна Австралії: качкодзьоб

Це забавне створіння ви одразу пізнаєте по великому лопаткообразному дзьобу, який надає йому подібність із птахом. Самка качкодзьоба відкладає яйця у шкарлупі, схожою на м’яку плівку. Вона висиджує їх приблизно десять днів, у гнізді, як птах. І все ж качкодзьоб не птах, а ссавець. Дитинчата з’являються на світ абсолютно голими — без шерсті, і сліпими. Щоб погодувати їх, мати лягає на спину, а малята злизують молоко, яке сочиться з її пір. А коли вони підростають, самка переносить їх до водойми, щоб вони вчилися полювати на дрібних тварин. Нора качкодзьоба знаходиться на березі водойми.

 

Тварина відмінно плаває, що ще більше споріднює її з водоплавним птахом. У качкодзьоба лапи з перетинками і обтічне тіло. А на суші звірятко рухається насилу і виглядає незграбно. Полює не більше години — рано вранці або пізно ввечері. Ловить черв’яків, риб, личинок, рачків та іншу водну дрібницю. Дзьоб у цього дивного звіра плоский і широкий, як у качки. А зубів взагалі немає, – тільки два ороговілих горбка на язику, якими він і перетирає їжу з до дзьоба.

Кенгуру: символ Австралії

Тварини Австралії: кенгуруАвстралійський кенгуру з дитинчам

Кенгуру вже давно став символом Австралії. Рудий кенгуру взагалі майже не боїться людини, так що за ним гати простіше всього. Тварина пересувається на задніх лапах, стрибками, що в стоячому положенні робить його схожим на людину. Передні лапи у кенгуру короткі, а задні сильні і довгі, також, як і довгий сильний хвіст.

 

Великі вуха допомагають вловлювати навіть дуже слабкі звуки. Самці б’ються переважно передніми лапами. Але іноді в запалі бійки вони починають нападати всіма чотирма лапами, спираючись тільки на хвіст.

Дитинча кенгуру народжується настільки слабким, що самці доводиться доношувати його в особливої сумці на животі. Кенгуреня з’являється на світ голим і сліпим, вагою всього в один грам і довжиною в два сантиметри. В сумці дитинча живе до восьми місяців.

Передніми лапами кенгуру хватає предмети — його пальці відмінно розвинені. Кенгуру пересувається довгими стрибками і можуе, незважаючи на вагу близько 70 кілограмів, дуже швидко рухатися. Древісні кенгуру набагато менше звичайних і живуть в лісі на деревах.

Ще одні представники сімейства кенгурових — валлабі. Вони — майже точна копія кенгуру, тільки меншого розміру. Найбільше валлабі водиться в національному парку Флиндерса.

Кузу: звір, що живе на деревах

Австралійський звір КузуАвстралійський кузу

Маленький нічний сумчастий звірок, що живе на деревах. Чіпляється за гілки сильним хвостом, як це роблять мавпи. Живиться квітами, корою, деревним листям, але може випити і пташині яйця. Живуть кузу, збираючись у великі галасливі зграї, недалеко від людей.

Крихітний сумчастий вовк

Австралійський сумчастий вовкПодорожі до Австралії: сумчастий вовк

Цей звір ймовірно в насмішку названий грізним ім’ям «сумчастий вовк», настільки він крихітний. Довжина одного з видів цієї сумчастої миші досягає всього 4,5 сантиметрів. Зараз цей рідкісний вид хижака зберігся тільки на Тасманії, та й там до середини XX століття був майже винищений.

Объяснение:

Подставишь себя туда