Чверть території сучасних США, включно з економічними гігантами Техасом і Каліфорнією, належала Мексиці до укладення в 1848 р. договору Гвадалупе-Ідальго. Невдовзі після «покупки Гадсдена» (1853) сформувався сучасний кордон, повний контроль над яким вкрай важко встановити через його протяжність у майже 2000 миль. Частина його проходить по річці Ріо Гранде, яка висихає і тому не є великою перешкодою. Після підписання двосторонньої угоди між США і Китаєм в 1880 про заборону двосторонньої торгівлею опіумом китайські іммігранти в Сіналоа (Мексика) поклали початок традиції масштабної транскордонної наркоторгівлі. Сіналоа продовжує бути кримінальним центром до наших днів. Політика заборони алкоголю у США в 1920-х призвела до контрабанди алкоголю з Мексики та розростання організованої злочинності, особливо в таких прикордонних містах як Сьюдад-Хуарес.
Нобелівський лауреат з літератури Маріо Варгас Льоса у 1990 році назвав Мексику «бездоганною диктатурою».. Він мав на увазі домінування в країні лівоцентристської Інституційно-Революційної партії (ІРП) протягом більшої частини ХХ ст. Партію було засновано після так званої Мексиканської революції у 1929 році. Забезпечене однопартійністю стабільне становище в Мексиці під час Холодної війни було в інтересах США і вони заплющували очі на контроверсійні аспекти правління ІРП. Під час Холодної війни Мексика під домінуванням Інституційно-Революційної партії намагалася дистанціюватися від США з огляду на неоднозначність їх політики в Латинській Америці. Побоювання, що будь-які відносини зі Сполученими Штатами неодмінно будуть нерівними, залишалось в свідомості політичного класу Мексики і ставало вагомою перешкодою до співпраці двох країн. Посол США в Мексиці у 1998—2002 роках Джеффрі Давідоу охарактеризував відносини двох країн як відносини «ведмедя і дикобраза» — так він назвав книгу про свій досвід роботи у Мексиці. Значення цієї метафори — грубість і прямолінійність американців і чутливість та гостра негативна реакція мексиканців
Після умовного посилення плюралізму з другої половини 1980-х ІРП утримувала більшість у парламенті до 1997-го, а президентський пост аж до обрання на цю посаду Вінсенте Фокса, кандидата від Партії національної дії у 2000. Дев'яності роки в Мексиці були часом поступового переходу від однопартійної системи. Роль США у мирному переході до влади до опозиції у кінці ХХ ст. була обмеженою. Сполучені Штати активно забезпечували участь на виборах міжнародних гачів, попри небажання президента Салінаса. Загалом же офіційна риторика США полягала в тому, що народ Мексики має сам змінити свою владу.
Довгий час зв'язком між двома країнами була Двостороння комісія (Binational Commission Її попередник — Консультативний механізм, започаткований у 1977 р. президентами Картером і Лопесом Портільйо. Двостороння комісія створена у 1981 р. як майданчик для консультацій, які проходять час від часу. З тих пір вона «існувала багато років у тій чи іншій формі» (посол США Джон Негропонте). Результатом її діяльності є звіти і рекомендації для вироблення політики США. Таким чином, співпраця двох країн не дійшла до створення спільних інтеграційних інституцій, а залишалась на рівні консультацій.
А) Речь Спартака характеризует его как уже состоявшегося воина, который был уверен в собственной силе и боевом опыте. Существует версия о том, что Спартак был свободнорожденным гражданином родом из Фракии (запад Балкан), возможно эллином по происхождению. Есть версия и о том, что до пленения он мог служить во вс римских легионах, где хорошо обучился военному искусству и кавалерии. Это был волевой и свободолюбивый человек, обладавший всеми качествами лидера.
Б). После длительной полосы удач восстания Спартака, во-первых, у восставших появилась уверенность в собственной непобедимости. Были факторы, говорившие о разладе между командирами отрядов Спартака и самим лидером; по мере нарастания угрозы самому Риму тот привлекал лучших полководцев, и в конце Спартаку противостоял уже Марк Красс; в последние годы восставшие поверилиу в собственную безнаказанность, занимались мародерством в занятых северных районах Римской империи, грабили сельчан, насиловали женщин, что не могло не настроить против них местное население. Под конец восставшие потеряли чувство реальности, и, переоценив собственные силы, решили захватить Рим. Однако в решающем сражении с Крассом заметно поредевшие армии Спартака потерпели поражение к 70 году до нашей эры у истоков реки Силар. В). После подавления восстания Спартака условия рабов были незначительно улучшены, скорее всего из опасений возникновения новых волнений и восстаний.
