Для чого навколо сільськогосподарських полів висаджують лісопосадки

Відповідь:

Пояснення: Науковці встановили, що світ зеленіший, ніж був на початку 1980-х років. І оновлені карти демонструють, що тенденція триває. На думку дослідників, серед наслідків є певне сповільнення глобального потепління, передає texty.org.ua.

В останні роки найбільший приріст рослинності зафіксовано в Індії та Китаї: там інтенсивніше вирощують сільськогосподарські рослини, а уряди зосередилися на тому, аби зберігати і навіть розширювати лісові площі. Окрім цього, зеленішими стали також північні й арктичні регіони — це, як не парадоксально, результат саме потепління.

Використовуючи дані супутників вченим вдалось визначити причини та наслідки глобального «озеленення». Серед ключових результатів: зростання рівня СО2 в атмосфері, що у свою чергу стимулює фотосинтез та ріст рослин.

За прогнозами вчених, надалі рослинність споживатиме частину вуглекислого газу і при цьому виконуватиме функцію листової транспірації. А це певною мірою робить повітря прохолоднішим.

Науковці вважають, що глобальне «озеленення» з 1980-х років могло зменшити глобальне потепління на 0.2-0.25°С. Іншими словами, світ був би ще теплішим, якби не побільшало рослинності.

«Іронічно, що ті самі викиди вуглецю, які відповідають за шкідливі зміни клімату — також підживлюють ріст рослин. А це, своєю чергою робить глобальне потепління дещо помірнішим», — зауважив Jarle Bjerke з Норвезького інституту досліджень природи.

Згідно з кліматичними моделями, майбутнє виглядає ще зеленішим.

«Це озеленення та пов'язане з ним зниження температури принесуть користь. Але щоб наша планета й далі залишалася придатною для життя, все одно потрібно зменшити вуглецеві викиди в атмосферу», — додає Shilong Piao з університету Пекіна.

Космическое пространство, окружающее Землю, наполнено множеством твёрдых тел различных размеров – от пылинок до огромных глыб в десятки и сотни метров в поперечнике. Чем больше размер таких тел, тем реже они встречаются, в связи с этим мелкие пылинки сталкиваются с нашей планетой постоянно и очень часто, а с крупными телами Земля может на протяжении сотен и тысяч лет избегать столкновения. Мелкие тела обычно сгорают в земной атмосфере на высоте 80-100 км. При этом на ночном небе остаётся след падающей звезды – метеор. Более крупные тела теряют скорость в атмосфере Земли, не успевают полностью сгореть, и их остатки падают на поверхность Земли. Такие тела называют метеоритами. В тех случаях, когда размеры и масса попавшего в атмосферу Земли космического тела ещё больше, атмосфера не может погасить его скорость, и оно сталкивается с земной поверхностью, оставляя на ней воронку - метеоритный кратер.
Комета – это небесное тело с диаметром, примерно, несколько километров, состоящее из льда и камня. Кометы имеют свои собственные орбиты элипсовидной формы. Просторы Солнечной системы бороздят миллиарды комет. При сближении с Солнцем комета разогревается и замерзшие газы внутри нее начинают испаряться, что создает своеобразную газовую «голову» кометы. Солнечное излучение заставляет выдуваться испаряющийся газ с «головы» кометы тем самым образуя ее «хвост». Кометы являются самыми протяженными телами Солнечной системы. Так, например, хвост кометы 1882 года в длину превосходил расстояние от Солнца до Юпитера. При этом хвосты комет очень сильно разрежены, на Земле подобная среда считается вакуумом. Хвосты состоят из сильно разряженного газа, плазмы и дыма. Ядро кометы составлено льдами, снаружи пористыми, а внутри уплотненными. Пока комета находится на большом расстоянии от Солнца её температура составляет -260° C, и она не имеет ни головы, ни хвоста. На 80% льды ядра состоят из воды, а остальную часть образует твёрдая углекислота («сухой лед»), аммиачный, метановый лёд и другие газы в замороженном состоянии. На расстоянии 4,5 а. е. от Солнца температура поверхности льда поднимается до -140° C, и лёд начинает испарятся. Первыми испаряются метан, аммиак, циан, водород. Так образуется прозрачная атмосфера – голова кометы. Вблизи орбиты Марса начинает испаряться углекислота. И, наконец, последней испаряется вода. Солнечный ветер (поток заряженных частиц, несущий обрывки солнечного магнитного поля) подхватывает ионы кометного газа и уносит их прочь от Солнца со скоростью 500-1000 км/с. Так образуется длинный плазменный хвост кометы.