Лон; глубоководные желоба и окайм- ные дуги (они отсутствуют только в
ом океане); океаническое ложе, со-
ководных равнин (котловин) и под-
ебтов; срединно-океанические хреб-
шение между формами рельефа
хразлично.
орм рельефа дна в океанах, %
ВОПРОСЫ И ЗАДАНИЯ:
Почему материки приподняты
над ложем океанов?
Назовите и покажите на физи-
ческой карте мира десять круп-
нейших горных сооружений суши.
На каких материках они располо-
жены?
Какой материк имеет наиболее
сложный рельеф? Какой най-
более простой?
Из каких форм рельефа состоит
дно океанов?
На
карте атласа «Мировой
океан» найдите, назовите и пока-
жите крупнейшие формы рельефа
дна одного из океанов.
Какой океан имеет самую боль-
шую среднюю глубину? Какой
самую маленькую?
атический
Океан
Индийский
океан
26
19
66
17
Северный
Ледовитый
океан
17
Клон
26
4
70​

Кавказские горы — результат сближения двух плит

Посмотрим на одно из самых узких мест этого грандиозного горного пояса. У его северной окраины, в Предкавказье, расположены равнинные участки, которые принадлежат прочной плите, называемой Скифской. Далее к югу находятся субширотные (т.е. протягивающиеся примерно с запада на восток) горы Большого Кавказа высотой до 5 км, узкие впадины Закавказья — Рионская и Куринская низменности — и также субширотные, но выпуклые к северу горные цепи Малого Кавказа в Грузии, Армении, Восточной Турции и Западном Иране (высотой до 5 км).

Южнее находятся равнины Северной Аравии, которые, так же как и равнины Предкавказья, принадлежат очень прочной, монолитной Аравийской литосферной плите. Поэтому Скифская и Аравийская плиты — это как бы две части гигантских тисков, которые медленно сближаются, раздавливая всё, что находится между ними. Любопытно, что непосредственно против северного, сравнительно узкого окончания Аравийской плиты, в Восточной Турции и Западном Иране, находятся наиболее высокие горы по сравнению с горами, расположенными западнее и восточнее. Они вздымаются как раз в том месте, где Аравийская плита, как некий твёрдый клин, наиболее сильно сдавила податливые отложения.

Кожного року в залежності від пори року в природі проходять знайомі всім явища – зеленіють, зацвітають, в’януть рослини, прилітають та відлітають птахи, з’являються та зникають комахи. В певні періоди проводяться сільськогосподарські та лісові роботи.

Розвиток живої природи визначається змінами метеорологічних умов. Кожне явище зв’язано з наявністю певної для нього кількості тепла, вологи, сонячного світла. Природі умови непостійні – вони кожного року змінюються. Весна може бути ранньою, пізньою, затяжною, літо – теплим, холодним, сухим, вологим, осінь – ранньою чи пізньою, теплою чи холодною.

Явища природи, які настають періодично, в залежності від умов природи, називаються сезонними явищами, а за ними – фенологічними. Наука, яка вивчає сезонні явища природи, називається фенологією. Термін “фенологія“ був введений бельгійським ботаніком Моргеном в 1840 році. Це слово утворене з двох грецьких слів: феномен – явище і логос – наука (вчення), тобто наука про явища. Фенологічн мають свою давню історію. Вони послужили основою багатьох прикмет:

Зимою дерева покрились інеєм – до теплої погоди.
Частий іній на деревах зимою – врожайне літо.
Грім зимою – до сильних вітрів.
Гуси летять високо – води буде багато, низько – мало.
Багато хрущів весною – до засухи.
Поява осінню комарів – до легкої зими.
Якщо у берези листя розпуститься раніше, ніж у вільхи – літо буде тепле й сухе. А якщо першою розпуститься вільха — літо буде дощове й холодне.
Якщо дуб розпустив бруньки раніше ясена – літо буде вологим.
Фенологічн застосовують у своїй роботі селекціонери, агрономи, лісівники. Так допомагають визначити найсприятливіший час для проведення сезонних сільськогосподарських робіт. Фенологія вивчає, які саме зміни відбуваються в розвитку рослин під впливом середовища, а наслідки вивчення враховуються при виведенні нових сортів культурних рослин. Вона допомагає з’ясувати також, як і чому відбуваються розмноження тих чи інших шкідників і збудників хвороб.