Українське бароко складалося на протязі XVI – XVIII століть, в той час, коли Україна мала два історичних державних утворення. Перший, коли входила до складу Польсько-Литовської держави і другий, коли була фактично приєднана до складу Росії. У перший період українські музиканти працювали на території Західної та Східної Європи. Їх інструментальні мініатюри, типовий і дуже розповсюджений тоді жанр, можна зустріти у різних табулятурах – Люблінській, Лейпцігській, Братиславській. Другий період пов’язаний із діяльністю талановитих українських музикантів – Феофана Прокоповича, Василя Грутовського, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського у Петербурзі. Отже, провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою. Як “київський розспів” він набув поширення в Москві та інших містах Росії.
З розвитком партесного співу почали з’являтися й теоретичні посібники, які давали необхідні знання з теорії написання цієї музики та її співу. М.Дилецький, будучи творцем партесної музики, став її найвизначнішим теоретиком. Він перший у Східній Європі написав теоретичний трактат “Граматика музикальна”, яка стала дуже важливим посібником для композиторів, що творили партесну музику, та для співаків-хористів, які її виконувиконували.
