Объяснение:
Переважна частина Австралії має тропічний, континентальний, сухий, або вкрай сухий клімат, на сході (поза бар'єром гір) — вологий; північна частина — у зоні екваторіального клімату (на краях Північної території та в північній частині півострова Кейп-Йорк — мусонний різновид); на південно-західному і південно-східному узбережжях, а також на Тасманії — субтропічний морський клімат.
Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні — близько 590 кдж/см² на рік, у внутрішніх районах — 750 кдж/см²; радіаційний баланс на більшій частині території — 250—290 кдж/см², на півночі і північному сході — 335 кдж/см². При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20 °C. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40 °C — на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур ігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до −4, −6 °C. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до −22 °C.
Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38 % площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Найнижчі опади в районі озера Ейр (100 мм) і на рівнині Налларбор (50 мм). Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° південної широти вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі — до 250 мм.
На півдні материка проходить ряд антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і Дарлінга літні посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сході вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплим Східно-Австралійським плином вологе повітря. Його підняття по схилах гір обумовлює орографічні опади, особливо рясні між 16 і 19° південної широти. У Кернсі випадає найбільша кількість опадів в Австралії — 2243 мм. Літній максимум опадів простежується на півночі від лінії Сідней — мис Північно-Західний. Взимку (червень — серпень) спадні струми висотних антициклонів досягають охолодженої поверхні материка; над Центральною Австралією чітко виражений Австралійський максимум тиску. Вітри, що рухаються від нього, несуть сухе континентальне тропічне повітря на півночі і північному заході, з чим пов'язаний сухий сезон на материку на північ від 15° південної широти.
Над Південною Австралією випадають циклонічні дощі на лінії полярного фронту між помірними і тропічними повітряними масами (у Перті за червень — серпень випадає 494 мм опадів — 55 % річних). На східному узбережжі на південь від Сіднея дощі розподілені рівномірно протягом року, підсилюючись восени з активізацією циклонічної діяльності на полярному фронті.
10 самых знаменитых мест в Южной Америке
1. Анды. Южная Америка — единственный континент, который с севера на юг пронизан одной горной грядой, богатой вулканами и крупнейшими ледниками. Простираясь более чем на 7,3 тыс. км, она дает начало большинству рек континента. Продолжаясь в Северной Америке, Анды переходят в США в гряду под названием Кордильеры. Поражают своей красотой вершины Анд. Наивысшая их точка — 6960-метровый пик Аконкагуа (Аргентина), хотя в данной горной цепи найдутся десятки вершин свыше 6000 метров.
2. Патагония. Эта область, известная нам по романам Жюля Верна, протянулась на 1600 км между Андами и Атлантическом океаном на южной оконечности континента, к югу от реки Рио-Негру. Суровые скалы, перемежающиеся величавыми глубокими ущельями, засушливые, но от этого не менее привлекательные плато, сверкающие под солнцем ледники никого не оставляют равнодушными.
3. Гвианское нагорье. Настоящий конан-дойлевский «затерянный мир» с его удивительными диковинными растениями и уникальной фауной. Плато раскинулось почти на 1600 км между югом Венесуэлы и севером Бразилии. «Изюминка» этой тропической области — каскад красивейших рек и водопадов. Высшая точка — пик Рорайма (2810 м). Южноамериканские низменности и равнины География континента будет неполной без упоминания этих обширных территорий.
4. Низменность Амазонки. Главная особенность Амазонии — самый большой в мире тропический лес, покрывающий бассейн реки Амазонка. Расположена она между Андами на западе и Атлантикой на востоке, Гвианским нагорьем на севере и Бразильским плоскогорьем на юге. Отличается огромным количеством притоков самой полноводной реки в мире и чрезвычайной влажностью.
5. Льяносы. Эту живописную плодородную равнину на севере континента площадью более 580 тыс. км² почти пополам делят Колумбия и Венесуэла. Плодородие ее обеспечивает многоводная река Ориноко и ее многочисленные притоки. Для Льяносов характерны обширные, полого наклоненные равнинные участки, прорезанные руслами рек, вдоль которых растут галерейные леса.
6. Пампасы. Среди всех географических объектов Южной Америки пампа (площадь составляет почти 762 тыс. км²) знаменита прежде всего своими сельскохозяйственными, в основном скотоводческими возможностями. Здесь расположено множество больших ранчо, на которых разводят элитный скот. Но и растениеводство здесь в чести. Этому плодородные красновато-черные почвы, основой для образования которых стали вулканические породы. Есть здесь и большие дикие степи и пастбища, которым, правда, часто не хватает влаги. А чем дальше от Атлантического океана и ближе к Андам, пампа и вовсе переходит в засушливые полупустыни. Отдельные географические объекты, представляющие особый интерес Южноамериканский континент, кроме цельных географических комплексов, известен еще и интереснейшими природными объектами. Многие из них находятся под защитой ЮНЕСКО.
7. Огненная Земля и мыс Горн. Это самый южный архипелаг Южной Америки, и поэтому он отличается суровым холодным климатом и частыми сильными штормами. Причина — близость Антарктиды. Архипелаг назвал Огненной Землей в 1520 году легендарный Фернан Магеллан, который, проплывая мимо, принял далекие костры индейцев за огни действующих вулканов. Ну а самой южной точкой Южной Америки является грохочущий мыс Горн, входящий в состав архипелага. Путешествовать мимо него по проливу Дрейка и сегодня удел самых смелых и отчаянных.
8. Пантанал. Такое название носит самое большое в мире болото, которое расположено на юго-западе Бразилии, а также частично в Парагвае и Боливии. Размеры его ошеломляют: около 195 тыс. км² площади в бассейне реки Парагвай. Несмотря на свой не очень привлекательный статус, Пантанал с его неповторимым растительным и животным миром является настоящей находкой для ученых и туристов.
9. Плато Атакама. Фактически это одна из самых известных пустынь Южной Америки. Раскинувшаяся высоко в чилийских Андах на 1000 км в длину и на 160 км в ширину, она представляет собой одну из редких пустынь нашей планеты, где никогда нет осадков. Если добавить сюда чрезвычайно суровый горный климат, то складывается образ совершенно неудобной для человеческой жизни территории. Между тем здесь активно работают многочисленные шахты, на которых местные жители добывают медь, селитру, йод, поваренную соль. Для особо авантюристичных туристов, которым придется преодолеть нелегкий путь, все же есть несколько «изюминок»: небольшие живописные озера и красивые солевые отложения в горах. Крупнейшие водопады континента. Здесь обращают на себя внимание два водопада: самый высокий в мире Анхель (высота — 1054 м) и один из самых красивых на планете Игуасу.
10. Воды Анхеля, названного так по имени открывшего его в 1933 году летчика Джеймса Энджела, срываются с совершенно отвесных склонов плоскогорья Ауян-Тепуи. Выдающиеся характеристики водопада были высоко оценены в 1994 году, когда он вместе с национальным парком Канайма, в котором находится это чудо света, был включен в книгу Всемирного наследия ЮНЕСКО.
