Сьогодні Німеччина належить до найрозвинутіших країн світу, входить до складу "великої сімки" і посідає п'яте місце за обсягом ВНП у світі після США, Китаю, Японії та Індії. Вона виробляє 4,5 % світового ВНП.
Економіка країни має виражений постіндустріальний характер. За темпами розвитку — це найстабільніша держава Західної Європи, економічний рівень якої невпинно зростає. Основним чинником прискореного розвитку господарства країни стало активне впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та інші сфери життя. Це у свою чергу обумовило високу якість німецьких товарів, які успішно експортуються і приносять великі прибутки.
У структурі промисловості Німеччини переважає переробна промисловість (90 % валової продукції), особливо галузі, що спеціалізуються на випуску наукоємної продукції, яка зорієнтована на зовнішній ринок. Провідними серед них є машинобудування, хімічна та електроенергетична промисловість.
Промисловість
Кам'яновугільна промисловість сьогодні дещо втратила свою конкурентноздатність, а частка вугілля у паливно-енергетичному балансі помітно знизилася. З експортера вугілля країна перетворилася на його імпортера. Паливна промисловість понад половину своїх потреб у паливі забезпечує за рахунок імпорту нафти і газу, які надходять з Росії, Нігерії, Лівії, країн Перської затоки. Видобуток власної нафти забезпечує потреби країни менше ніж на 3 %, а газу — на 25 %. Газ надходить із Нідерландів та Росії.
Основою електроенергетики є ТЕС, які виробляють понад 70 % електроенергії. Решту дають АЕС та ГЕС, що діють, переважно, на гірських річках півдня країни.
Чорна металургія майже повністю орієнтується на довізну сировину. Основними центрами металургії є Дуйсбург, Ессен, Саарбрюккен, Ман-гейм, Гамбург. За обсягами виплавки чавуну і сталі, виробництвом прокату Німеччина посідає перше місце серед європейських країн і входить у десятку найбільших виробників цієї продукції у світі. ЗО % її Німеччина експортує.
Підприємства свинцево-цинкової промисловості історично розміщені поблизу власних родовищ. Усі інші виробництва кольорової металургії тяжіють до промислових центрів, де забезпеченість енергоресурсами поєднується із зручністю доставки сировини. Це зумовлено тим, що вони орієнтуються на імпорт сировини та брухту кольорових металів. Основні центри — Ессен (алюміній), Гамбург (алюміній, мідь), Дуйсбург (мідь).
Машинобудування — одна з найрозвиненіших галузей промисловості країни, основна галузь міжнародної спеціалізації Німеччини. Вона дає близько 50 % вартості всього промислового виробництва і забезпечує близько 60 % експорту країни. Експортну орієнтацію має, перш за все, продукція загального машинобудування, автомобілебудування, суднобудування, виробництво ЕОМ, промислових роботів, устаткування для різних галузей, оптичних приладів, побутової техніки. Підприємства машинобудування розміщені практично в усіх містах, особливо великих агломераціях.
За експортом продукції машинобудування Німеччина посідає перше місце у світі.
Перше місце в Європі і третє місце у світі Німеччина посідає за виробництвом суден (Кіль, Гамбург, Бремен, Дуйсбург). Аерокосмічна промисловість виготовляє цивільні та військові літаки, ракетну техніку.
За обсягом випуску продукції хімічної промисловості Німеччина поступається тільки США, а за її експортом посідає перше місце у світі. Особливо великого розвитку набули галузі хімії органічного синтезу: нафтохімія, хімія полімерів.
Німеччина посідає перше місце в Європі за виробництвом картону та паперу. У легкій промисловості вона займає провідні позиції за випуском взуття, хутрових виробів, іграшок.
Серед багатогалузевої високорозвинутої харчової промисловості Німеччина за виробництвом пива посідає друге місце в світі (після США), аза споживанням на одну особу і експортом — перше місце.
Типова забудівля німецьких міст. Дрезден
Завдяки традиційно високому споживчому попиту на м'ясну продукцію добре розвинута м'ясопереробна галузь.
Сільське господарство
Німеччина входить у трійку найбільших виробників сільськогосподарської продукції серед європейських країн (Франція — перше місце, Італія — друге, Німеччина — третє), однак її не вистачає для задоволення власних потреб (забезпечує їх тільки на 70 %). Провідною галуззю є тваринництво, на яке припадає понад 2/3 загального обсягу.
Основою зернового господарства Німеччини є пшениця, високоурожайні сорти якої дозволяють збирати 50—70 ц з 1 га. Також вирощують жито, овес, ячмінь. Із технічних культур вирощують цукрові буряки, великі площі займає хміль. Повсюдне поширення має картоплярство. На півдні Німеччини вирощують виноград.
Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, молочно-м'ясного і м'ясо-молочного напрямків, свинарстві, птахівництві.
еще одно важное структурно-технологическое новшество эпохи нтр – быстрое развитие трикотажного производства, которое в странах запада стало едва ли не главной подотраслью всей текстильной промышленности, превосходящей по стоимости продукции выпуск собственно тканей. во многом это объясняется тем, что производительность труда в трикотажном производстве в несколько раз выше, чем, например, в ткацком. но еще более высокими темпами развивалась промышленность нетканых материалов, которые все шире используют для технических целей. к тому же производительность труда в этой подотрасли выше даже, чем в трикотажной.
изменения в сырьевой базе отрасли в значительной мере обусловили и сдвиги в ее отраслевой структуре. в начале xxi в. в мире производилось 92 млн м2 хлопчатобумажных тканей (в среднем 14 м2 на душу населения), 21–22 млн м2 шелковых тканей (9 м2 на душу), 2,5 млн м2 шерстяных тканей (0,5 м2 на душу) и еще меньше льняных и других видов тканей. что же касается волокон, то нужно учитывать, что их ныне в основном употребляют в так называемых смесовых тканях, т. е. в сочетании с шерстью, шелком, хлопком (в особенности это относится к наиболее массовому полиэфирному волокну).
например, почти все производство шелковых тканей в наши дни базируется на волокнах.
изменения в мировой текстильной промышленности отчасти также объясняются сдвигами в ее сырьевой базе, но в еще большей мере они зависят от такого фактора, как стоимость рабочей силы. оказалось, что в этом отношении различия между развитыми и развивающимися странами поистине огромны: так, в индонезии стоимость рабочей силы составляет 0,24 долл. в час, в пакистане – 0,4, в индии и китае – 0,6, а в сша – 13, во франции – 14–15, в фрг – 21–22 долл. в час. именно дешевизна труда сыграла решающую роль в том «великом переселении» текстильной (добавим – и швейной) промышленности из развитых в развивающиеся страны, которое происходит по крайней мере на протяжении трех последних десятилетий. при этом нужно учитывать, что в индии,
пакистане, , сирии, турции, иране, египте, марокко, мексике, колумбии, бразилии, аргентине эта отрасль сложилась еще до второй мировой войны и, следовательно, нуждалась в значительной модернизации, а в новых индустриальных странах азии (например, в таиланде) она сформировалась сравнительно недавно на вполне современной технической основе. в 1990-х гг. процесс сокращения выпуска тканей (кроме смесовых) в развитых странах и увеличения их производства в развивающихся странах продолжался особенно активно. в результате с 1970 по 1990 г. страны юга почти удвоили свою продукцию на мировом рынке и в начале xxi в. их доля в мировом выпуске тканей достигла уже 2/3.
тот же самый сдвиг можно проследить и на примере отдельных подотраслей текстильной промышленности, в первую очередь главной из них – хлопчатобумажной. для этого достаточно ознакомиться с первой десяткой стран по производству хлопчатобумажных тканей. развивающиеся страны, хотя и не в ней количественно, намного превосходят развитые по объему производства (табл. 118).
этот же сдвиг отчетливо прослеживается в производстве тканей из волокон, но меньше – в выпуске шерстяных и шелковых тканей. важно добавить, что и в развивающемся мире есть свои различия. например, своего рода эпицентром мировой текстильной промышленности ныне стали субрегионы восточной и юго-восточной азии.
