Сукупність людей, які мешкають на всій Землі, називають людством, народонаселенням, або просто населенням Землі. Населення є об'єктом вивчення багатьох наук, однією з яких є демографія (у перекладі з грецької – "опис народу"), що вивчає процеси формування чисельності, складу населення, а також особливості його розміщення.
Єдиної думки стосовно часу появи людства на Землі на сьогодні не існує. Втім, більшість учених вважає, що предки людини з'явилися близько 2 млн років тому, а сама людина сучасного типу – лише 40 тис. років тому. Сучасна наука стверджує, що перші люди з'явилися в Африці. Саме звідси люди розселилися по всіх материках, окрім Антарктиди. Оселяючись на певній території, окремі групи людей протягом довгого часу під впливом природних умов змінювалися, формуючи власні зовнішність, темперамент, характер та інші риси. Так сформувались основні групи людей – людські раси. Розрізняють чотири основні раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну та австралоїдну. Деякі вчені об'єднують негроїдів та австралоїдів в одну екваторіальну расу.
Європеоїдну расу сформували корінні народи Європи, Близького Сходу та Північної Африки. Ще в давнину європеоїди заселили Середню і Південну Азію, а пізніше – Америку й Австралію. Для європеоїдів характерний переважно світлий колір шкіри, м'яке пряме або трохи хвилясте волосся, вузький ніс, тонкі губи. До європеоїдної раси належить майже половина людства. Усі слов'яни, в тому числі й українці, є європеоїдами.
Народи монголоїдної раси сформувалися на величезних просторах Азії, і розселились у Північній та Південній Америці, на островах Тихого океану. До неї належать майже 40% населення земної кулі. Характерними антропометричними рисами монголоїдів є жовтуватий колір шкіри, чорне пряме волосся, вузькі очі, широкий ніс, плоскувате обличчя.
Негроїдну расу сформували приекваторіальні народи Африки. У негроїдів темний колір шкіри, чорне кучеряве волосся, темно-карі очі, широкий ніс, товсті губи. Волосяний покрив на тілі розвинений слабо.
Австралоїдів від негроїдів відрізняють світліший колір очей та хвилясте волосся. Цю расу складають корінні народи Австралії й навколишніх островів (аборигени). На відміну від інших рас, австралоїдна раса не набула значного поширення і є найменш чисельною, та навіть знаходиться під загрозою зникнення.
Объяснение:
, несокрушимой верой в будущность Русского государства и русского народа, корпорация».
С момента основания Русское географическое общество не прекращало своей деятельности, однако название организации неоднократно изменялось: свое современное имя оно носило в 1845–1850, 1917–1926 г.г. и с 1992 г. по настоящее время. Именовалось Императорским с 1850 по 1917 г. В советское время назвалось Государственное географическое общество (1926–1938) и Географическое общество Союза ССР (или Всесоюзное географическое общество) (1938–1992).
В разные годы Русским географическим обществом руководили представители Российского Императорского дома, знаменитые путешественники, исследователи и государственные деятели. Русское географическое общество внесло крупнейший вклад в изучение Европейской России, Урала, Сибири, Дальнего Востока, Средней и Центральной Азии, Кавказа, Ирана, Индии, Новой Гвинеи, полярных стран и других территорий. Эти исследования связаны с именами известных путешественников Н.А. Северцова, И.В. Мушкетова, Н.М. Пржевальского, Г.Н. Потанина, М.В. Певцова, Г.Е. и М.Е. Грумм-Гржимайло, П.П. Семёнова-Тян-Шанского, В.А. Обручева, П.К. Козлова, Н.Н. Миклухо-Маклая, А.И. Воейкова, Л.С. Берга и мн. др.
Другой важной традицией РГО была связь с русским флотом и морскими экспедициями. В числе действительных членов Общества были знаменитые морские исследователи: П.Ф. Анжу, В.С. Завойко, Л.А. Загоскин, П.Ю. Лисянский, Ф.Ф. Матюшкин, Г.И. Невельской, К.Н. Посьет, С.О. Макаров.
В императорский период почетными членами Общества избирались члены иностранных королевских фамилий (например личный друг П.П. Семенова-Тян-Шанского бельгийский король Леопольд Второй, Турецкий султан Абдул Гамид, британский принц Альберт), известные иностранные исследователи и географы (барон Фердинанд Рихтгофен, Роальд Амудсен, Фритьоф Нансен и др.).
В 1851 г. открылись два первых региональных отдела Русского географического общества: Кавказский в Тифлисе и Сибирский в Иркутске, затем создаются отделы: Оренбургский, Северо-Западный в Вильно, Юго-Западный в Киеве, Западно-Сибирский в Омске, Приамурский в Хабаровске, Туркестанский в Ташкенте. Они проводили обширные исследования своих регионов. К 1917 г. ИРГО насчитывало 11 отделов (включая штаб-квартиру в Санкт-Петербурге), 2 подотдела и 4 отделения.
В советское время работа Общества изменилась, РГО сосредоточилось на относительно небольших, но глубоких и всесторонних региональных исследованиях, а также крупных теоретических обобщениях. Значительно расширилась география региональных отделений: по состоянию на 1989–1992 гг. в ГО СССР работало Центральное отделение (в Ленинграде) и 14 республиканских отделений. В РСФСР насчитывалось 18 филиалов, 2 бюро и 78 отделов.
Русским географическим обществом были заложены и основы отечественного заповедного дела, идеи первых российских ООПТ рождались в рамках Постоянной природоохранительной комиссии ИРГО, создателем которой был академик И.П. Бородин.
Важнейшим событием стало создание постоянной комиссии Императорского Русского географического общества (ИРГО) по изучению Арктики. Итогом ее работы стали всемирно известные Чукотская, Якутская и Кольская экспедиции. Отчет об одной из арктических экспедиций общества заинтересовал великого ученого Д.И. Менделеева, разработавшего несколько проектов освоения и исследования Арктики. Русское географическое общество стало одним из организаторов и участников Первого Международного полярного года, в ходе которого были созданы автономные полярные станции в устье Лены и на Новой Земле.
При содействии Русского географического общества в 1918 г. было создано первое в мире высшее учебное заведение географического профиля – Географический институт. А в 1919 г. одним из наиболее известных членов Общества В.П. Семеновым-Тян-Шанским был основан первый в России географический музей, в период расцвета его коллекции занимали третье место в России после Эрмитажа и Русского музея.
В советский период Общество активно развивало новые направления деятельности, связанные с пропагандой географических знаний: учреждена комиссия соответствующей направленности, открыто Консультативное бюро под руководством Л.С. Берга, начал свою работу знаменитый лекторий им. Ю.М. Шокальского.
Сегодня в Русском географическом обществе насчитывается около 13 000 членов в России и за рубежом. Региональные отделения имеются во всех 85 регионах Российской Федерации.
Основными направлениями деятельности Русского географического общества являются экспедиции и исследования, образование и просвещение, охрана природы, издание книг, работа с молодежью
