1) а
2)в
3)в
4)б
5)а
6)б
7) 1б , 2а, 3г, 4д
8) 1г, 2б, 3д, 4в
9) в, а, б, г
10) б, а, в, г
11) У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9 С , температури лип-ня — від +20 до +24 °С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.
Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в бал-ках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу ство-рено лісові полезахисні смуги.
Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок,
У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти — звичайні чорно-земи, типові чорноземи. Далі на південь — різнотравно-типчаково-кови-лові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь — сухі степи з роз-рідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах.
Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Лу-ганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Харак-терні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки, перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли.
Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Лісостепова зона України
Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Ше-петівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна — по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія —— Красноград — Балаклія —Куп'янськ.
Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі — частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.
Зональними типами грунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими маси-вами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Із заходу на схід січневі температури змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +22 С. На заході випадає 550-750 мм, на сході — 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.
У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином дібро-ви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок.
Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісо-степу складає 75%, а на Лівобережжі — навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.
Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лбсь, дикий кабан, козуля, вовк, барсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини — заєць-русак, лисиця, гри-зуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів — сіра куріпка, перепел.
Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпров-ську, Середньоросійську.
Степова зона України
Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низо-вину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської ни-зовини, Донецьку і Приазовсь
Карское море
Свободное сообщение с океаном, большой материковый сток, образование и таяние льда определяют величины и распределение солености в Карском море. Соленость его поверхностных вод меньше средней солености океана и меняется в пределах от 3—5‰ в южной части моря до 33—34‰ на севере. Кроме того, она испытывает сезонные колебания. В холодное время года, когда речной сток мал и происходит интенсивное льдообразование, соленость характеризуется повышенными значениями. Исключая устьевые области, соленость на поверхности равна 25—30‰ и увеличивается в общем с юга на север.
В теплые сезоны весенний приток речных вод уменьшает поверхностную соленость в приустьевых участках и в прибрежной полосе. В дальнейшем таяние льдов и максимальное распространение речных вод летом распресняют поверхностный слой, причем складывается довольно сложное распространение величин солености. Наиболее низкая соленость (5—10‰) наблюдается в районах устьев Оби, Енисея и других крупных рек. Севернее Обь-Енисейского мелководья соленость поверхностных вод увеличивается до 15—20‰. Такую же соленость имеет юго-западная часть моря. Для северных районов Карского моря к северу и северо-востоку от м. Желания соленость поверхностных слоев характеризуется быстрым повышением с юга на север. В северных районах отмечены наиболее высокие значения солености (33,8—34,0‰).
Однако такое распределение солености изменяется таянием льдов. Среди плавающих льдов можно наблюдать соленость на поверхности на 7—8‰ ниже, чем на свободных ото льда участках моря. В толще воды соленость увеличивается от поверхности ко дну. Зимой на большей части моря она относительно равномерно повышается от 30‰ на поверхности почти до 35‰ у дна. Вблизи устьев рек переход от менее соленых поверхностных вод к подстилающим их соленым водам выражен более резко. Весной, особенно в начале сезона, распределение солености по вертикали подобно зимнему. Лишь у берегов усилившийся приток материковых вод опресняет самый поверхностный слой моря, а с глубиной соленость резким скачком повышается до горизонта 5—7 м, ниже которого она постепенно увеличивается ко дну. Летом соленость от низких значений на поверхности (10—15—20‰) резко повышается с глубиной (до 29—30‰) на горизонтах 10—15 м. Отсюда она увеличивается более плавно, и у дна ее величины достигают 34 и даже 35‰.
Такой характер распределения солености по вертикали в легкие месяцы особенно ярко выражен в восточной половине моря — в зоне распространения речных вод и в северных районах среди дрейфующих льдов при спокойном море. В штормовую погоду ветер перемешивает верхний 5‑метровый слой воды, поэтому в нем устанавливается однородная, но несколько более высокая, чем до перемешивания, соленость. Непосредственно под перемешанным слоем величина ее сразу резко возрастает, ниже она плавно повышается с глубиной. В западную часть моря поступают сравнительно однородные и соленые баренцевоморские воды, поэтому здесь соленость немного выше и увеличение ее с глубиной происходит менее резким скачком, чем на востоке моря. Осенью речной сток снижается, а в море начинает образовываться лед. Вследствие этого соленость на поверхности повышается, скачок солености начинает сглаживаться, изменение ее по вертикали становится более равномерным.
