Воды суши составляют менее 4% всей воды, находящейся на нашей планете. Примерно половина их количества содержится в ледниках и постоянных снегах, остальное — в реках, озёрах, болотах, искусственных водоёмах, подземных водах и подземных льдах вечной мерзлоты. Все природные воды Земли называются водными ресурсами.
Самыми ценными для человечества являются запасы пресных вод. Всего на планете 36,7 млн. км3 пресных вод. Они сосредоточены, прежде всего, в крупных озёрах и ледниках и распределены между континентами неравномерно. Наибольшими запасами пресных вод обладают Антарктида, Северная Америка и Азия, несколько меньшими - Южная Америка и Африка, а наименее богаты пресными водами Европа и Австралия.
Подземными называются воды, содержащиеся в земной коре. Они связаны с атмосферой и поверхностными водами и участвуют в круговороте воды на земном шаре. Подземные воды находятся не только под континентами, но и под океанами и морями.
Подземные воды образуются потому, что одни горные породы пропускают воду, а другие задерживают. Атмосферные осадки, выпадающие на поверхность Земли, просачиваются сквозь трещины, пустоты и поры водопроницаемых пород (торф, песок, гравий и др.), а водоупорные горные породы (глина, мергель, гранит и др.) задерживают воду.
Существует несколько классификаций подземных вод по происхождению, состоянию, химическому составу и характеру залегания. Воды, которые после дождей или таяния снега проникают в почву, смачивают её и накапливаются в почвенном слое, называют почвенными. На первом от поверхности земли водоупорном слое залегают грунтовые воды. Они пополняются за счёт атмосферных осадков, фильтрации вод водотоков и водоёмов и конденсации водяного пара. Расстояние от земной поверхности до уровня грунтовых вод называется глубиной залегания грунтовых вод. Она увеличивается во влажный сезон, когда выпадает много осадков или тают снега, и уменьшается в сухой сезон.
Ниже грунтовых могут располагаться несколько слоев глубинных подземных вод, которые удерживаются водоупорными пластами. Нередко межпластовые воды становятся напорными. Это происходит, когда слои горных пород залегают в виде чаши и вода, заключённая в них, находится под давлением. Такие подземные воды, именуемые артезианскими, поднимаются вверх по пробуренной скважине и фонтанируют. Часто артезианские водоносные горизонты занимают значительную площадь, и тогда артезианские источники имеют высокий и довольно постоянный расход воды. Некоторые известные оазисы Северной Африки возникли у артезианских источников. По разломам в земной коре артезианские воды иногда поднимаются из водоносных горизонтов, а в период между сезонами дождей они нередко иссякают.
На поверхность Земли подземные воды выходят в оврагах, речных долинах в виде источников — родников или ключей. Они образуются там, где водоносный горизонт горных пород выходит на земную поверхность. Поскольку глубина грунтовых вод меняется в зависимости от сезона и количества осадков, источники иногда внезапно исчезают, а иногда бьют ключом. Температура воды в источниках может быть разной. Холодными считаются источники с температурой воды до 20°C, тёплыми - с температурой от 20 до 37°C, а горячими, или термальными, — с температурой выше 37°C. Большинство горячих источников встречаются в вулканических областях, где горизонты подземных вод нагреваются от раскалённых горных пород и расплавленной магмы, подходящей близко к земной поверхности.
Минеральные подземные воды содержат много солей и газов и, как правило, обладают целебными свойствами.
Значение подземных вод очень велико, их можно отнести к числу полезных ископаемых наряду с углём, нефтью или железной рудой. Подземные воды питают реки и озёра, благодаря им реки не мелеют летом, когда выпадает мало дождей, и не пересыхают подо льдом. Человек широко использует подземные воды: их выкачивают из-под земли для водоснабжения жителей городов и деревень, для нужд промышленности и для орошения сельскохозяйственных угодий.
Объяснение:
висотна поясність альп. альпи розташовані в межах помірного поясу. на їх південних схилах випадає багато опадів – до 3 000 мм за рік. нижній пояс до висоти 1 000 м утворюють широколисті ліси з дуба, каштана, граба, ясена, бука. вище ростуть мішані ліси з бука і ялиці, які з висотою змінюються на хвойні ліси, де крім ялиці ростуть ялина, модрина, сосна.
вище росту дерев у горах заважають сильні вітри, різкі коливання температури повітря та короткий теплий сезон. тому на висотах понад 2 000 м розташовані ійські луки. в їх рослинному покриві переважають високі багаторічні трави. серед них трапляються заростіялівцю та рододендрона, який має великі яскраві квіти червоного, лілового, жовтого чи білого кольорів. поширені криволісся з гірської сосни, гілки якої притиснуті вітрами до землі. над ійськими розташовуються альпійські луки – пояс низькорослих трав, що мають яскраві квіти. ще вище в холодному кліматі можуть вижити тільки мохи і лишайники на скелястих виступах. на межі зі сніговою лінією росте едельвейс – трав’яниста рослина, яка має красиві сніжно-білі квіти у вигляді багатопроменевої зірки. за здатність витримувати високогірний холод і люті вітри ця рослина вважається символом мужності і стійкості. на висоті 3 000 м за сніговою лінією лежитьпояс снігів і льодовиків.
гірські хребти альп стали прихистком для багатьох тварин, витіснених людиною з рівнин і низькогірних районів. багато з них узимку мешкають у лісову поясі, а влітку піднімаються вище на високогірні луки. скелясті схили легко долають серна та гірський козел. до гірських умов пристосувався бабак. багато птахів – ворона, галка, ластівка, синиця, дятел. у гірських струмках багато риби, серед якої найбільше цінується форель.
нижній пояс альп найбільш населений, тому його природна рослинність значною мірою змінена. його навіть називають культурним поясом. високогірні луки використовуються як пасовища для худоби. альпи –найбільш відвідувані численними туристами, мисливцями, спортсменами гори землі. тому господарство багатьох альпійських країн базується на туризмі і спорті. це завдає певної шкоди гірській природі. для її збереження відновлюють ліси, тваринний світ, створюють заповідники. одним з найбільших є гран-парадізо в італії.
висотна поясність гімалаїв. у гімалаях – найвищих горах світу – через їх ічне розташування в субекваторіальному й тропічному поясах та грандіозну висоту спостерігається планетарний максимум висотної поясності. це означає, що піднімаючись південними схилами від підніжжя до вершин, можна побувати в усіх природних зонах світу: від вологих субекваторіальних лісів до високогірної тундри.
так, біля підніжжя, там де рівнина переходить у передгір’я, тягнеться пояс субекваторіальних вічнозелених болотистих джунглів – тераїв. у цьому поясі ростуть пальми, мімоза, банан, перевиті ліанами. трави сягають заввишки 5 м. у густих заростях водяться такі великі тварини, як слони, носороги, буйволи. у лісі багато мавп. із хижаків водяться тигр і леопард. колись у тераях були поширені озера і болота, що кишіли малярійними комарами. нині вони здебільшого осушені.
вище джунглів до висоти 1 200 м розташовується пояс вічнозелених тропічних лісів, де ростуть салове дерево, деревовидні папороті, бамбук і численні ліани. його змінює пояс субтропічних лісів з вічнозелених (сосна, дуб) і листопадних (магнолія, клен, каштан) дерев. на висотах вище 2 000 м панують широколисті ліси помірного поясу з дуба, клена, каштана, які переходять у хвойні ліси із сріблястої ялиці, гімалайської ялини, модрини. підлісок утворюють густі зарості рододендронів. верхня межа лісу проходить на висоті 3 500 м.
вище ліси розріджуються і змінюються ійським поясом з високотравними луками і чагарниками з ялівцю та рододендрона. над ними розташовуються альпійські луки, де примули, анемони, маки утворюють барвисті трав’яні килими. на відмітках 5 500 – 6 000 м проходить снігова лінія, за якою – пояс вічних снігів і льодовиків.. отже, жодні гори світу не мають таких колосальних контрастів ландшафтів, як гімалаї.
у гімалаях у верхніх поясах зустрічається чорний гімалайський ведмідь, який на відміну від бурого ведмедя має на грудях на чорному хутрі білу пляму у вигляді літери v. до висоти 5 000 м піднімається сніжний барс, який має дуже гарне пухнасте хутро. у високогір’ях водиться як, густа і довга вовна якого дозволяє витримувати сильний холод. мускусні олені (кабарги), дикі гірські барани й кози здатні долати скелясті стрімкі уступи. повсюдно поширені гризуни, особливо підкоришники. багато птахів, серед яких фазан данфе, дикий індик улар.
найбільш освоєними людиною є передгір’я і середня смуга південних схилів гімалаїв, які найсприятливіші для життя. там розташовані поселення, прокладені дороги. в долинах вирощують рис, а на схилах цитрусові і чайний кущ. у високогір’ях розводять овець і яків ( вище за 4 500 м постійного населення вже немає.
