До работ В. В. Докучаева почва рассматривалась как геологический и агрономический термин:
1839 — Подлежащая, в виде пласта, горная порода называется постелью или подошвою (lit, sole)[2]. Почва волканическая, Почва порфировая, Почва гранитовая.1863 — в Словаре В. И. Даля — Почва: земля, основание (от почивать, лежать).1882 — Верхний слой земли[3].В. В. Докучаев с 1883 года[4] впервые рассматривает почву как самостоятельное природное тело, формирующееся под воздействием факторов почвообразования: «совокупностью причин (грунт, климат, рельеф, возраст и растительность)». Он подытоживает, что почва «есть функция (результат) от материнской породы (грунта), климата и организмов, помноженная на время»
Виділяють два центри дніпровського заледеніння. Найпотужніший знаходився на території сучасної Скандинавії, інший охоплював Нову Землю і Полярний Урал. Льодовик покривав більшу частину сучасної України. Під час найбільшого поширення (максимальної фази) скандинавський льодовик був представлений дніпровським язиком, що вкривав територію Полісся й рухався Придніпровською низиною, по долині Дніпра до широти теперішнього міста Дніпро. Південніше панували сухі степи з перигляціальним кліматом.
На півдні європейської частини Росії північноуральський льодовик виходив донським язиком по Оксько-Донській рівнині до гирла ріки Мєдведіца. Середньоруська височина, яка слугувала розділовим бар'єром між льодовиками, була вкрита кригою лише частково. На сході південна границя поширення заледеніння перетинала Урал.
