7. Сделайте вывод о влиянии географического положения Африки природу материка, указав положительные и отрицательные стороны. Положительные стороны: Отрицательные стороны:

Загальна характеристика транспорту світу
Транспорт є один з найважливiших видів діяльності людини у сучасному світі. Він забезпечує функціонування світового господарства і потреби людей в усіх видах перевезень. Транспорт є основою міжнародного географічного поділу праці. Усі транспортні шляхи світу утворюють світову транспортну систему. Різні види транспорту використовують їх залежно від конкретних умов.
Залежно від рівня розвитку транспортної системи розрізняють країни, що мають:
а) високорозвинені всі види транспорту (держави Європи, США, Канада);
б) високий рівень більшості видів транспорту (наприклад, Японія не має трубопровідних та річкових перевезень; Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка майже не мають річкового транспорту);
в) переважно один вид транспорту (зокрема, залізничні перевезення є домінуючими в Індії, Аргентині, Марокко, автомобільні — в Афганістані, Саудівській Аравії, Ефіопії, річкові — у Судані, Конго, Парагваї).
Найбільш розвинутими є транспортні системи країн Європи, Північної Америки, де зосереджено понад половину залізничних колій, рухомого складу, автомобільних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту: великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту. Серед країн з високим рівнем розвитку транспорту вирізняються Японія, Республіка Корея, Тайвань, нафтодобувні країни Перської затоки. Швидкими темпами розвивається транспорт Китаю.
Більшості країн, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку транспорту, застарілий малопотужний рухомий склад. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки часто використовують в’ючний та гужовий транспорт.
Робота різних видів транспорту характеризується багатьма чинниками: довжиною мережі шляхів сполучення, кількістю рухомого складу, кількістю зайнятого економічно активного населення на транспорті, а також обсягом перевезень, вантажо-­ та пасажирообігом.

Миграция населения это перемещения людей из одного постоянного места жительства в другое на более или менее длительное время.

Освоение и постепенное заселение человеком территории суши положило начало миграции. Причины миграции могут быть экономические, политические, национальные, религиозные и т. д.

В настоящее время принято выделять две основные формы миграций:

внутренние (перемещение населения внутри страны, например — из деревни в город, из одного района в другой и др.);
внешние (перемещение из одной страны в другую), при чем выезд из своей страны на постоянное место жительства в другую называется эмиграцией, а въезд в другую — иммиграцией.
Миграции различаются:

по характеру (добровольные и принудительные);
по продолжительности (постоянные, временные, сезонные);
по территориальному охвату (межконтинентальные и внутриконтинентальные).
Внешние миграции населения возникли ещё в глубокой древности и продолжались в средние века, тогда очагом массовой эмиграции стал Старый Свет. Люди выезжали в поисках лучшей доли и оседали там, где развивалось хозяйство и были свободные земли — США, Канаде, Австралии.

После Второй мировой войны Центральная Европа превратилась в очаг иммиграции, в место притяжения рабочей силы из стран Южной Европы, Северной Африки, Турции, Индии и Пакистана. Таким образом, получили широкое распространение трудовые миграции, которые продолжаются и сегодня. Но в наши дни особенно привлекательны для иностранной рабочей силы — нефтедобывающие страны. Во второй половине XX века появилась новая форма внешних миграций — «утечка умов». Заключается она в переманивании высококвалифицированных иностранных учёных и специалистов. Началась она с оттока из стран Западной Европы в США, но затем в этот процесс были вовлечены развивающиеся страны и Россия.

В историческом России можно выделить несколько этапов, когда изменение общей численности населения на территории определялось не естественным приростом, а миграционным притоком или, наоборот, оттоком населения: освоение междуречья Оки и Волги в VIII — IX вв.; период монгольского нашествия XIII — XIV вв.; освоение новых территорий в южных степях («Диком поле») и в Сибири (XVI — XVII вв.); дальнейшее освоение юга Европейской России и юга Сибири (XVIII — XIX вв.); насильственные депортации 1930 — 1940-х гг.; промышленное и сельскохозяйственное освоение восточных и северных районов СССР; распад СССР.