Лавразия отделялась от Гондваны морем (геосинклиналью) Тетис (Центральное Средиземноморье, Мезогея), проходившим в мезозойскую эру по зоне Альпийской складчатости: в Европе — Альпы, Пиренеи, Андалузские горы, Апеннины, Карпаты, Динарские горы, Стара-Планина, Крымские горы, Кавказские горы; в Северной Африке — северная часть Атласских гор; в Азии — Понтийские горы и Тавр, Туркмено-Хорасанские горы, Эльбрус и Загрос, Сулеймановы горы, Гималаи, складчатые цепи Бирмы, Индонезии, Камчатка, Японские и Филиппинские острова; в Северной Америке — складчатые хребты Тихоокеанского побережья Аляски и Калифорнии; в Южной Америке — Анды; архипелаги, обрамляющие Австралию с востока, в том числе острова Новая Гвинея и Новая Зеландия[5][6]. Территория, охваченная альпийской складчатостью, сохраняет высокую тектоническую активность и в современную эпоху, что выражается в интенсивно расчленённом рельефе, высокой сейсмичности и продолжающейся во многих местах вулканической деятельности. Реликтом Пратетиса являются современные Средиземное, Чёрное и Каспийское моря.
Лавразия существовала до середины мезозоя, а её изменения заключались в утрате территорий Северной Америки и последующее переформирование Лавразии в Евразию.
Остров современной Евразии сращен из фрагментов нескольких древних материков. В центре — Русский континент. На северо-западе к нему примыкает восточная часть бывшей Лавренции, которая после кайнозойских опусканий в области Атлантического океана отделилась от Северной Америки и образовала Европейский выступ Евразии, расположены западнее Русской платформы. На северо-востоке — Ангарида, которая в позднем палеозое была сочленена с Русским континентом складчатой структурой Урала. На юге — к Евразии причленились северо-восточные части распавшейся Гондваны (Аравийская и Индийская платформы)[7].
Распад Гондваны начался в мезозое, Гондвана была буквально растащена по частям. К концу мелового — началу палеогенового периодов обособились современные постгондванские материки и их части[4] — Южная Америка, Африка (без гор Атласа), Аравия, Австралия, Антарктида.
1) а
2)в
3)в
4)б
5)а
6)б
7) 1б , 2а, 3г, 4д
8) 1г, 2б, 3д, 4в
9) в, а, б, г
10) б, а, в, г
11) У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість осадків. Із заходу на схід температури січня змінюються від -2 до -9 С , температури лип-ня — від +20 до +24 °С. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.
Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в бал-ках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу ство-рено лісові полезахисні смуги.
Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок,
У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти — звичайні чорно-земи, типові чорноземи. Далі на південь — різнотравно-типчаково-кови-лові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь — сухі степи з роз-рідженим травостоєм із злаків, полину, солянок на каштанових ґрунтах.
Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Лу-ганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Харак-терні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки, перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли.
Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Лісостепова зона України
Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Ше-петівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна — по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія —— Красноград — Балаклія —Куп'янськ.
Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі — частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.
Зональними типами грунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими маси-вами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. Із заходу на схід січневі температури змінюються від -5 до -8 °С, липневі — від +18 до +22 С. На заході випадає 550-750 мм, на сході — 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.
У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином дібро-ви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок.
Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40-50 до 5-10%. Середня розораність Лісо-степу складає 75%, а на Лівобережжі — навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.
Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лбсь, дикий кабан, козуля, вовк, барсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини — заєць-русак, лисиця, гри-зуни (ховрашки, хом'яки, миші); із птахів — сіра куріпка, перепел.
Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпров-ську, Середньоросійську.
Степова зона України
Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв — Знам'янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп'янськ. Степ охоплює Причорноморську низо-вину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської ни-зовини, Донецьку і Приазовсь
