РОБЕРТ БЕРНС
(1759-1796)
"Незвичайна людина" або ще — "геніальний поет Шотландії",— так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селянина, який став видатним художником слова.
Його країна була країною героїчної і трагічної долі: в 1707 році вона після важкої багатовікової боротьби була об'єднана з Англією й відчула на собі її великий вплив. Внаслідок швидкого зростання буржуазних відношень, огороджування та промислового перевороту почали зникати стародавні кланові традиції, відбулося масове озлидніння вільних землеробів та дрібних ремісників. Два повстання проти англійців (1715 та 1745 років) були жорстоко придушені й призвели до ще більшого посилення гніту, податкового та бюрократичного натиску на найбідніше населення. Такою була соціально-політична ситуація, в якій розвивалася творчість Бернса. З ранніх років у його свідомості перепліталися загострене відчуття національної гордості за минуле Шотландії і скорботне відчуття трагізму її теперішнього становища.
Як людина та як поет Бернс формувався під впливом двох національних культур — шотландської та англійської. Їх взаємодія склалася здавна, але після унії загальнодержавною мовою була визнана англійська, а шотландська зведена до рівня діалекту. Панівні класи Англії намагалися насадити свою культуру, що не могло не породити в переможеному, але не зламаному народі непереборного бажання зберегти національні традиції, зберегти рідну мову. Працюючи в цих умовах, Роберт Бернс зумів піднятися і над рабським схиленням перед англійською літературою, і над національною обмеженістю, зумів поєднати у своїй поезії все найкраще з обох літературних традицій, по-своєму осмисливши й синтезувавши їх.
Роберт Бернс народився в сім'ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій пращ на фермах, орендування яких було вигідне лише для землевласників.
Зіткнення з жадібними й грубими володарями, з проповідниками кальвіністських общин і простими людьми в невеликих селах південно-західної Шотландії, де минула дитинство та юність поета, рано познайомили його з нерівністю та утиском бідняків. Людина незалежного розуму й гордої душі, він глибоко співчував таким, як він сам, безправним трудівникам.
Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором'язливий сільський вчитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність — все це отримано шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти.
Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш про світле юнацьке кохання ("Надзвичайна Неллі") було написано в п'ятнадцять років. За ним з'явилися й інші. їх любили, запам'ятовували друзі Бернса — сільська молодь, місцеві інтелігенти. За передплатою цих шанувальників у провінційному містечку 1786 року вперше була опублікована маленька книжка його віршів ("Кільмарнокський томик"). Жодне з единбурзьких видань більшої за обсягом книжки поем і лірики ("Единбурзький том",1787), навіть мода на поета-орача в салонах Единбурга не змінили участі Бернса. Він прожив у цьому місті близько двох років, бував у вищих колах, де викликав лише поблажливу цікавість і розмови, але продовжував жити в злиднях, в тривозі за рідних, без впевненості в завтрашньому дні. У "Стансах на ніщо" він сміливо назвав нікчемами тих, з ким йому доводилося зустрічатися в Единбурзі, які були байдужими до поета, до бід трудівників
