Чому нам потрібна поеаія Часто доводиться чути: «Навiщо оті вірш17 Кому адалася ваша поealд? Будь-яку думку чудово можна висловити прозою, Т ше, і ародум alше, Ніж витрачати на оті поеail час, краще в комп'ютерну гру погретиd I швидкість реакціI потренусш, 1 задоволения отримаеш» Та невже авторові цих слів не доводилося переживати від поетичних рядків потряcіния? Невже він иіколи не брав на самоті збірочку віршіаi вдумливо не прочитав двi-три поеаії? Невже отримане від Тх читания ад- доволення можна порівияти хай | цікавою, але такою бездушною грою? Поеаlя — звучания душі, адже душа не бувае німою! Поеаія пробу. джуе смуток i радість, заспокоюс або викликас біль. Вплив поезії на лю- дину неможливо передати словами. Вона-віддаеркалення розмаїтого духовного свlту. Знасте давныогрецьку легенду про гору Парнас? На ній щовесни во- дили танки сестри Аполлона. Це музи, прекрасні юні богині, Кож- на э них була покровителькою котрогось виду мистецтва, Музи співали, Аполлон же перебирав струни свое! золото! кіфари. Звичайно, кожен чув вислiв «aійти на Парнас». Це означае - дорів- нятися талантом до муз та Аполлона. Якось музи enівали так гарно, що вся природл застигла від зачаруван- ня, а гора Гелікон почала швидко рости доросла до неба. Тоді олімпа- ські боги наказали крилатому конев! Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударив копитом й утоптав гору в землю, На мiеці удару аабило дже- рело, Иого чудодійна вода надавала поетам натхнения й наснаги. Може, комусь а вас відомий смак води цього джерела? Може, хтось пробуе віршувати? Цечудово, Проте не абувайте, що навчатися римува- ти-ще не аначить стати поетом. Тому не поспішайте кожен створений вами рядок читати товаришам або наденлати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі!
Здравствуй, дорогой читатель. В этом отзыве хочу рассказать о рассказе Николая Семёновича Лескова " Зверь". Жанр этого рассказа-реализм. Здесь, как и во многих произведениях писателя показана реальная история из его детства. Повествует он о своих родственниках, но не только о них одних. Тут показан вроде бы один случай, но в нём сошлись воедино: жестокость, безумство, изменение человека, а также имеет место дружба между человеком и животным.
Больше всего поразила меня концовка рассказа. Вы только представьте, человек, который за людей не считал своих крепостных, в корне изменился, благодаря всего одному случаю.
Мне рассказ очень понравился, а из всех героев больше всего я удивляюсь и восхищаюсь Ферапонтом, но так же и сам помещик понравился; при всей своей жестокости он всё же оказался в душе добрым человеком. Вот только не знаю, то ли слова священника на него так подействовали, то ли поступок Ферапонта, а может всё это вместе взятое, но он сумел человека, что говорит о том, что он и сам может быть хорошим человеком.
Вот такой вот рассказ. Всё описано так интересно и понятно, что читаешь не отрываясь от книги. Думаю, по этому рассказу можно снять неплохой фильм, но это сугубо моё мнение за внимание.
