Главным организатором Тройственного союза являлась Германия и Австро-Венгрия, заключившие в 1879 году военный союз (см.: Австро-германский договор). 20 мая 1882 года Германия, Австро-Венгрия и Италия подписали секретный договор о союзе. Они взяли обязательства (сроком на 5 лет) не принимать участия ни в каких союзах или соглашениях, направленных против одной из этих стран, консультироваться по вопросам политического и экономического характера и оказывать взаимную поддержку. Договор, привлекший к 2-м германским союзным империям нового партнёра – Италию был направлен, прежде всего, против Франции, жаждущей реванша в предполагаемой войне с Германией, с желанием использовать антифранцузские приграничные и колониальные претензии Итальянского королевства, но – объективно! – «оставлял за бортом» складывающегося союза (в некой двусмысленной уязвимости) другую великую державу - Россию и, тем самым, спровоцировал её искать противовес Тройственному блоку на Западе европейского континента – во Франции. Договор возобновлялся в 1887 и 1891 годах (при этом вносились дополнения и уточнения) и автоматически продлевался в 1902 и 1912 годах.
Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості ґрунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У період переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князюванпя Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики. Було утворепо три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя — це прототип державного навчального закладу; школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчались діти ремісників і купців. Школи організовувались за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови, переважно грецьку й латинську. Викладання в школах провадилося церковнослов'янською мовою, їх основним завданням було не лише здобуття початкової освіти, але й вивчення основ православного віровчення, єднання парафіян навколо церкви. Вказані типи шкіл проіснували аж до XVI ст. Пастор Павло Одерборн, який побував в Україні у 70-х рр. XVI ст., у своїх спогадах писав, що "русипи завжди мали школи при церквах і монастирях, де діти навчалися основам письма і лічби, молитвам і апостольським символам
