Центральная Азия как ойкумена мировой цивилизации есть регион особого исследовательского внимания. В этом плане она рассматривалась лишь как часть исламской или тюркской цивилизаций. Множество великих центральноазиатских личностей древности, особенно средневековья, в мире известны не только как исламские, но и как арабские или персидские ученые, философы, поэты (Аверроэс, Авиценна, Руми и др). Тюркская цивилизация замкнулась однозначно только на истории, культуре современной Турции, древние корни которой лежат фактически в Центральной Азии. Поэтому были и есть все основания изучать этот регион как особую полиэтническую цивилизацию с богатой историей и культурой. Этим, конечно, далеко не исчерпывается суть проблемы этого региона как особой части света.
Объяснение:
До релігії та церкви тителі здебільшого ставилися байдуже, а то й вороже. Богословські проблеми їх більше не цікавили. Вони гадали, що світотворення було чи деїстичним (Бог створив світ і потому вже не втручався в історію людства), чи атеїстичним (повне заперечення існування Бога).
Відповіддю церкви на ці нові умонастрої стало переконання, що повинна домінувати переконаність у вірі, а не формальне виконання церковних правил. Проте церква вже не могла гідно відповісти на критику тителів, бо релігійне піднесення XVII ст. вичерпалося.
З падінням авторитету церкви її багатства і привілеї стали об'єктом домагань з боку держави. Відкривалися світські школи. Папі Римському навіть довелося розпустити орден єзуїтів (згодом його відновили). У більшості країн припинилися суди інквізиції.
