У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво.
Объяснение:
Привет, Александр 3 был по мнению историков самым "Русским" из царей, он приложил много усилий для фундаментального закрепления самодержавия в России, Александр 3 проводил пропаганду православия на всей территории империи, это тем, что бунты национальных меньшинств со своей религией, прекратились вовсе, также итогом национальной политики стало то, что за все правления Александра 3 российская промышленность подскочила аж в 120 раз. Была заложена транспортно-Сибриская магистраль, для того чтобы связать два конца огромной империи. По моему мнению еще, политика Александра 3 аукнется и его сыну Императору Николаю 2, когда в самом начале первой мировой войны, империя пережила небывалый подъем патриотизма. Косвенно его политику можно связать со временами гражданской войны, когда отдельные части все ещё воевали за Империю. (Корнилов, Дроздовский, Краснов, Врангель, Колчак)
