1.Февральская революция и демократизация общества.
2. Политические партии и общественные движения в Казахстане.
Ускорителем февральской революции 1917 г. стала первая мировая война.
Не случайно, лидер большевиков В.И.Ленин признавал, что не будь мировой войны,Россия могла бы жить десятилетия без революций.
Именно война привела к крушению империй, перекройке карты Европы. Ее окончание повлекло за собой глубочайший кризис, породивший в итоге фашизм.
Экономическая разруха и поражение русских влйск на фронтах войны, рост рабочего и аграрного движения в стране, в т.ч. Казахстане (1916 г.) свидетельствовали, о том что Россия находится на грани катастрофы.
В феврале 1917 г. победила буржуазно-демократическая революция, свергнувшая царизм.
Своебразие февральской революции заключалось в установлении двоевластия в лице Временного правительства и Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов.
Казахское население с самого начала Феральской революции приветствовало свержение царизма. Этому и некоторые меры Временного правительства по демобилизации «инородцев» на тыловые работы. 14 марта 1917 г. была приостановлена их мобилизация, а через месяц
было принято решение об их демобилизации.
В марте 1917 г. в Казахстане повсеместно сформировались местные органы Временного правительства – областные, и уездные исполнительные комитеты, отражавшие интересы предпринимателей, купцов, чиновников.
Верной опорой Временного правительства в областях и уездах были казачьи комитеты. Татарские, узбекские и уйгурские купцы и торговцы объединились в «мусульманские» и «татарские» комитеты.
У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він за до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно пробачення.
Объяснение:
