20 вопросов про караханидское государство и ответы ​

Одной из самых интересных и парадоксальных стран нашего времени является Япония. Причудливое переплетение древних восточных традиций и западных нововведений, полный разгром во Второй мировой войне, многочисленные экономические кризисы второй половины 20 века — все это не помешало Японии выйти сегодня на одно из первых мест в мире. Современная Япония — это не только центр древнейших традиций Востока, но и гигант экономического и научно-технического мира. Кроме Японии, интересны также перспективы в ее развитии и те тенденции, которые сейчас наблюдаются в ее экономической сфере. Данная тема является актуальной, так как опыт Японии может многим странам выйти на качественно новый уровень экономического развития. Особенностью, экономического развития Японии было совмещение в одних и тех же хронологических рамках мануфактурной, промышленной и монополистической стадий развития капитализма. В 1880 г. образовалась первая монополия. Монополией стала и японская пароходная компания — судостроительное и транспортное объединение, созданное в 1882 г. Так как капиталов не хватало, то предприятия, строящиеся частными предпринимателями (помещиками, мелкой и средней буржуазией) , были небольшими, основанными на ручном труде и переработке сельскохозяйственного сырья, а также на производстве текстиля. В ходе промышленного переворота в 1878-1885 гг. в Японии было построено 800 мануфактур. С начала 80-х годов японское правительство меняет экономическую политику, отказываясь от «казенного капитализма» . Упраздняется промышленный департамент. В 1881 г. принимается указ о передаче заводов частным лицам. Причем, предприятия, созданные за счет государственного бюджета, доходы которого формировались за счет налогоплательщиков, продавались по ценам в два-четыре раза меньшим их стоимости или отдавались в счет погашения правительственных долгов. В разграблении государственной собственности принимали участие кредиторы правительства — семейства Минуй, Минубиси, Сумитомо, Ясуда. С этого года активизировалось частное предпринимательство, что обусловило перемещение крупного капитала из сферы обращения в сферу производства. Япония провела денежную реформу и ввела золотой стандарт.

У 1857 р. поступово відновлюється боротьба за реформу виборчого законодавства під гаслами загального виборчого права для чоловіків, таємної процедури голосування та трирічного терміну повноважень парламенту. Ініціатором нового піднесення стали профспілки.

В 1862 р. в Лондоні був заснований політичний Союз тред-юніонів, який поставив реформу виборчого законодавства серед своїх головних завдань. У травні 1865 р. вимогу реформи висунула радикальна буржуазія на своїй конференції у Манчестері. Тут був створений Національний союз реформи. Вимоги останнього зводилися лише до розширення числа виборців, а не до загального виборчого права. В листопаді 1865 р. помер прем'єр Пальмерстон, який був рішучим противником реформи. 11 травня 1866 р. відбувся грандіозний крах на Лондонській біржі, що отримав назву «чорної п'ятниці». Негаразди в економіці далися взнаки на політиці.

Восени 1866 р. рух за реформу набирає небаченого розмаху: на мітингу в Манчестері було 100 тис. учасників, в Лідсі - 300 тис, в Бірмінгемі - 350 тис, в Глазго - 200 тис. і т. д. У лютому 1867 р. в палату громад було внесено новий проект реформи, який після прийняття кількох додаткових поправок 15 серпня 1867 р. став законом. У «гнилих» містечок відібрали ще 45 місць, з них 44 були передані містам. В самих містах право голосу надавалося особам чоловічої статі, які проживали там протягом останніх 12 місяців, сплачували податок на користь бідних, та винаймали житло, не дешевше 10 ф. ст. на рік. У графствах коло виборців було розширене орендарями з прибутком від 12 ф. ст. на рік і вище.

Зменшення цензу для орендаторів та розширення виборчого права для винаймачів житла дещо збільшило число виборців - з 1 млн 400 тис. чол. до 2,5 млн. Воно зачепило не лише буржуазію, але й верхівку робітничого класу. Зміни в середовищі електорату змушували уряд враховувати інтереси нового кола виборців, щоб в майбутньому мати змогу розраховувати на їхні голоси. Зокрема, в 1867 р. уряд консерватора Дізраелі скасував закон про господарів і слуг, урівнявши права підприємця і найманого працівника у суді. В 1875 р. парламент скасував карну відповідальність за порушення договору найму. До цього часу скарги працедавця суд розглядав за відсутності відповідача, стандартно призначаючи три місяці тюремного ув'язнення «винному» робітникові.

Объяснение:

https://studentu.info/gosudarstvo-i-pravo/istoriya-gosudarstva-i-prava-zarubezhnyh-stran/viborchi-zakoni-1867-r