Тут були ще древні греки, тоді важконогі римські легіонери, жебруючі християнські проповідники, турецькі корсари, венеціанці і мало не сам Наполеон, який гордовито написав чорногорському владиці: “Злізь із своїх гір і впокорися мені, імператорові французів!” — на що владика відповів: “Злізь ти зі свого коня і вклонися нашим горам, а чорногорці нікому не вклоняються!”
З вузького узбережжя повсюди видно гору Ловчен, де похований великий чорногорець Петро Негош, колишній світський і духовний владика цієї землі і довічний владика чорногорських сердець, зачарованих його “Гірським вінцем”. Кажуть, з Довчена в гарну погоду можна побачити Італію на тім боці Адріатики. Колядці не пощастило: двічі був він на Ловчені, і щоразу гірське пасмо потопало в густих хмарах. Машини металися по крутих серпантинах у такій безнадійній білій пітьмі, що так і здавалося: під цей страшний шерех шин по камінню, під одчаєне вищання гуми і скрегіт гальм летиш на той світ. А колись чорногорці на плечах несли на цю неприступну гору велетенську труну з тілом Негоша (він мав понад два метри зросту) під спів тужливий і мужній, під молитви, юнацькі свої пісні і вірші самого митрополита Петра. І поклали його на Ловчені, щоб бачив усю Чорногорію, і все море, і навіть за море.
Узбережжя вигинається біля підніжжя суворого Ловчена, мов квітуча гірлянда, з його апельсиновими садами, лаврами й магноліями, і тисячолітні маленькі міста на ньому — теж мовби дорогоцінний вінець, покладений до ніг Негоша: Бар, Петровац, Будва, Котор, Херцегнові.
2. Формування яничарів — у «кращі часи», у ХVІ столітті, їхня кількість сягала 80, ба навіть 100 тисяч бійців), вони виконували різноманітні функції: по-перше, були головною ударною силою султанської армії під час грандіозних завойовницьких походів теренами Східної та Південної Європи (України зокрема), Балканів, Середземноморських країн, згодом — Угорщини, Австрії, держав Сходу (Іран, Ірак, Палестина), Кавказу (Вірменія, Грузія)...
3. Турецьке військо після битви залишило Косово поле і рушила на схід, так як новий султан Баязид побоювався за свою владу і прагнув зміцнити свій вплив.
4. Син Мурада ІІ, Мехмед ІІ Завойовник, реформував Османську державу і військо. 29 травня 1453 року він захопив візантійський Константинополь, що став новою столицею Османів під османською назвою Стамбул.
