Період застою чи Епоха застою (рос. Пери́од засто́я, Эпо́ха засто́я) — політичне кліше, що використовується для позначення одного з останніх періодів існування СРСР. Чіткого та обґрунтованого визначення початку та кінця періоду застою в джерелах немає. Зазвичай застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964–1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Кінець періоду застою умовно припадає на початок розпаду СРСР. Саме поняття «період застою» утворилося лише після 1986 року, під час «Перебудови». Власна (концепційна та офіційна на той час) назва цього періоду, вживана радянською пропагандою — «розвинений соціалізм»[2]
Греки ели четыре раза в день. Завтрак состоял из ячменного хлеба, пропитанного вином, иногда в хлеб добавляли фиги или оливки. Лёгкий второй завтрак проходил около полудня или сразу после. Обед, самый важный приём пищи в течение дня, обычно проходил с наступлением сумерек. Иногда днём, ближе к вечеру проходил полдник, ещё один лёгкий приём пищи. Мужчины и женщины питались раздельно. Если дом был слишком маленький, сначала ели мужчины, потом — женщины. Подавали еду рабы. Голод был частым гостем в жилищах простых эллинов: «Всюду плач голодных детей и голодных старух причитанье...» (Аристофан). Нищие часто ели мальву, корни и кору некоторых деревьев, траву, люпин и кузнечиков. Выдавленные остатки оливок как основное блюдо бедных отмечает Менандр. Три обола на трёх едоков, по мнению Аристофана, было минимумом расходов в классическое время.
