на основе дальнейшего развития общественного разделения труда, роста мануфактур, мелкого товарного производства и возросшей специализации сельского хозяйства расширилась внутренняя торговля. центром всероссийского рынка оставалась москва. большое значение сохранили ярмарки, особенно макарьевская, свенская, архангелогородская и др. к этим центрам свозились товары со всех концов страны.
увеличению товарооборота способствовало строительство каналов: в 1703 г. началось сооружение вышневолоцкого канала, соединившего бассейн волги с морем. дешевый водный путь открывал широкие возможности для доставки товаров в петербург и оттуда за границу. вокруг бурного ладожского озера началось строительство обводного канала, законченного уже во второй четверти xviii в.; были разработаны (оставшиеся, впрочем, неосуществленным) проекты ряда других каналов, в том числе по соединению волги с доном и москвы-реки с волгой.
присоединение побережья изменило направление внешней торговли россии. упало значение архангельска и пути через белое море. в 1726 г. только через петербург вывезли уже половину всех товаров, направляемых в западную европу. главную статью вывоза составляли продукты сельского хозяйства: пенька, лен, кожа. новое в структуре экспорта состояло в вывозе за границу изделий мануфактурной промышленности. в 1726 г. за границу было вывезено свыше 55 тыс. пудов железа и более 10 млн. аршин полотна. среди импортных товаров преобладали предметы роскоши, потреблявшиеся преимущественно дворянством: вино, сахар, шелковые и шерстяные ткани. о большом росте внешней торговли за первую четверть xviii в. можно судить по следующим данным: в 1701 г. в архангельск прибыло 103 иностранных корабля; в 1725 г. в порты моря — петербург, нарву, ригу, ревель (таллин), выборг — прибыло 914 кораблей, а в архангельск —12.россия достигла успеха в своей меркантилистской политике — увеличила активный торговый . вывоз товаров через петербург, архангельск и ригу в 1726 г. составлял 4,2 млн. рублей, а ввоз — 2,1 млн. этому в немалой степени способствовал проникнутый протекционистскими началами таможенный тариф, изданный в 1724 г. в интересах промышленности облагались высокими пошлинами товары, уже производившиеся в больших размерах внутри страны. пошлины с иностранцев взимались ефимками, т. е. в иностранной валюте, принимавшейся по пониженному курсу. это вдвое повышало размер пошлины я способствовало привлечению драгоценных металлов в страну.
наивысшая пошлина (в 75%) взималась с привозимого железа, парусины, шелковых тканей, позументов, лент, игол, скипидара, воска и пр. высокой оградительной пошлиной (в 50%) облагался также ввоз голландского полотна, бархата, и прядильного серебра, карт. более умеренной пошлиной обложены были товары, хотя и производившиеся в россии, но в недостаточном количестве, как шерстяные ткани (кроме сукон), писчая бумага. с товаров, не производившихся в стране, взималась только 10-процентная пошлина. на товары, экспортируемые из россии, установлена была пошлина в 3%, за исключением промышленного сырья или полуфабрикатов (например, пряжа шерстяная и льняная), облагавшихся запретительной пошлиной «для того, что потребны на российские фабрики». для укрепления торговли учреждались торговые компании. они создавались нередко в принудительном порядке. так, например, в указе об организации компании для торговли с испанией было отмечено, что при этом «надобно принуждение».
Товарне виробництво – це виробництво не для власного споживання, а на продаж. Товарне виробництво починає свою історію з ремесла, що виникає паралельно з натуральним господарством. ремесло виникає в зв’язку з вдосконаленням засобів виробництва та технологій. Перші ремісничі майстерні виникають у галузях гончарства, металодобування та металообробки. Серед селянських господарств поступово виникають господарства, в яких будується кузня чи гончарна майстерня. Поступово ці господарства перестають займатися землеробством і живуть з виробництва ремісничих товарів. Відділення ремесла відбувається в зв’язку з тим. що кожне селянське господарство не може на своєму подвір’ї тримати гончарну піч чи кузню – це занадто дорого і неефективно. В той же час одна кузня може задовольнити потреби одного-трьох сіл у металевих виробах. Поступово ремесло розгалужується, ремісники створюють міста або переселяються туди.
Товарне виробництво може бути простим та розширеним. Просте товарне виробництво – це виробництво на продаж з метою подальшого придбання необхідних товарів для задоволення потреб всіх членів сім’ї виробника. Просте товарне виробництво базується на особистій праці виробника та особистій власності виробника на засоби виробництва. Прикладом простого товарного виробництва є ремесло.
Розширене товарне виробництво – це виробництво товарів на продаж у постійно зростаючих обсягах з метою отримання прибутку. Першою формою розширеного товарного виробництва є мануфактура, яку пізніше, після промислового перевороту. замінюють заводи та фабрики, а також фермерське господарство. Характерними рисами розширеного товарного виробництва є:
1. суспільний поділ праці, що досяг рівня галузевого та поопераційного;
2. використання праці вільнонайманих робітників;
3. приватна власність підприємця на засоби виробництва і залежність прибутків від досконалості засобів виробництва;
4. відокремленість господарських одиниць (підприємств) одне від годного та здійснення зв’язків між ними через обмін (ринок);
5. стихійність обміну.
Розширене товарне виробництво базується на тому. що кожне підприємство виготовляє якийсь один вид товару на продаж, після продажу товару робітники підприємства отримують заробітну плату, а власник підприємства – прибуток. При розширеному товарному виробництві важливу роль відіграє обмін, що здійснюється при посередництві грошей.
