Древний Египет и государства Месопотамии имели много общих черт в развитии, но также и отличительных.
Древние египтяне создали бюрократическую государственную систему, в конечном итоге отразившую их социальную систему. В Месопотамии, при некоторой схожести, все-таки было более разнообразное социальное устройство, приведшее к децентрализованной политической системе.
Археологические свидетельства доказывают, что наиболее очевидные общие черты проявлялись в том, что в обществах Древнего Египта и Месопотамии верили в загробную жизнь, каждая культура имела уникальную письменность и значительно проявила себя в искусствах и науках, повлиявших на культуру всего человечества в будущем.
В Месопотамии в отличие от Египта не было сезонных разливов Тигра и Евфрата, что привело к созданию ирригационной системы. В некоторой степени это объясняет негативное представление о загробной жизни и вообще боги в культурах Месопотамии не являлись идеализированными персонажами. В Египте, расположенном на плодородных почвах Нильской Долины, напротив, Вселенную рассматривали как гармоничное устройство. Загробная жизнь – самое желанное и священное путешествие для каждого египтянина, готовившегося к нему на протяжении всей жизни.
Шумерийцы, аккадцы, вавилоняне, жившие в государствах Месопотамского региона, полагали, что не стоит разочаровывать богов и религия, таким образом, состояла именно в службе богам, играя, конечно, более важную роль в высших структурах. Священники в месопотамских обществах имели большую важность, чем в Египте.
Возвращаясь к общему, стоит отметить, что и Древний Египет и Месопотамия имели социальную трехчленную иерархическую систему – царь, священники, чиновники. Согласно законам Хаммурапи = свободные землевладельцы, содержащие высшую власть, священников и чиновников; зависимые фермеры и ремесленники; рабы, обычно из военнопленных. Главного священника в Шумере и Аккаде воспринимали также как и царя (лугаль). Священники в Египте, как правило, не участвовали в политической жизни, в отличие от священников в Месопотамии.
В Египте чиновники выбирались из достойных кандидатов, тогда как месопотамских государствах чиновничья должность являлась наследственной.
Несмотря на доминирующую патриархию в Шумере и Аккаде, Вавилонии женщины изначала имели некоторые права. Они могли владеть землей, торговать, управлять делом, хотя, конечно, воспитание детей являлось главной задачей. С развитием сельского хозяйства, возвышением среднего класса, в конечном счете, они потеряли свои социальные статусы. В любом случае в Египте женщины обладали большими правами, включавшие и собственность и право наследования.
ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
