1. выделите характерные черты жизни индийского общества. 2. какие мероприятия акбара укреплению власти великих моголов? 3. почему распалась держава великих моголов?
20 нормальный ответ
это не надо
под термином «восток» в науке принято понимать общество не только азии, но и африки и океании. ниже познакомитесь с развитием типичных цивилизаций востока: индийско-южноазиатскийи китайско-дальневосточной (о возникновении и развитии ближневосточно-мусульманской вы узнали из предыдущих пунктов). хотя эти цивилизации во многом различаются, они имеют и некоторые общие черты, возможность оценивать их как принадлежащие к одному типу - восточного, который отличный от западного.

характерные черты цивилизаций востока:

· государство является верховным собственником земли.

· кто имеет власть, тот имеет собственность;

· основа общества и государства - сельская община;

· частная собственность играет лишь роль, а господствующей является государство;

· наличие крупных городов, прежде играли роль административных, религиозных центров, а также центров международной торговли.

на отличие от европы, четкую границу перехода стран востока от эпохи древнего мира к средневековью провести почти невозможно. у них не было таких огромных изменений, как в европе. страны востока развивались, как и в предыдущие века, в своих традиционных рамках.

во всех государствах востока система хозяйствования была организована по следующей схеме. те, кто обрабатывали землю, были объединены в общины, которые имели гарантированное право и обязанность обрабатывать ее и использовать для ведения хозяйства все необходимые ресурсы: воду, лес, предместья т.д. вместе право владеть и распоряжаться землей и ее ресурсами находилось в руках государственного аппарата. между обществом и государственным аппаратом существовало четкое связь. выработанный избыточный продукт община передавала как налог государству, его перераспределяла в пользу аппарата и общества в целом (строились каналы, дороги, мосты, храмы и т. следовательно, тот, кто принадлежал в государственный аппарат, имел доступ к распределению производимых продуктов и, соответственно, получал их долю в собственность. чем выше должность занимала человек в государственном аппарате, тем большую долю она получала. поэтому мы говорим, что особенностью восточной цивилизации была наличие власти собственности.

Цезар змінив організацію римських урядів. Число преторів збільшив до 16, едилів — до 6, квесторів — до 40. Більше урядовців було потрібно з огляду на великий розмір Римської республіки та її провінцій. Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і реформував також управу провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.

Змінив він і сенат. Він пам'ятав про всі зневаги, що їх зазнав від сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а не раз і чужинців із Галлії та Іспанії. В сенаті він займав перше місце і перше слово, тому відразу надавав тон нарадам. Сенат втратив усяку державну ініціативу і тільки приймав до відома те, що постановив всемогутній диктатор. Не мали значення також народні збори. Цезар не скасував їх, але, як диктатор, мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася. На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти Цезаря.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив пролетаріату до столиці.

Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким в приватних маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.

Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було переселено біля ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські імператори. Мешканцям провінцій він щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий іб тісніше зв'язати їх з Римською державою.

Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі.

Северная территория расселения славян была обязана платить дань варягам, южная – хазарам. В 859 году славяне освободили себя от гнета варяг. Но из-за того, что они не могли решить, кто ими будет управлять, у славян началась междоусобица. Чтобы разрешить ситуацию, они пригласили варяг, чтобы те княжили ими. Как гласит «Повесть временных лет» славяне обратились к варягам с Земля наша велика и обильна, а наряда (порядка) в ней нет. Да поидите княжить и володеть нами”. На русскую землю пришли княжить три брата: Рюрик, Синеус и Трувор. Рюрик обосновался в Новгороде, а остальные в других частях русской земли.

Это было в 862 году, который и считается годом основания Древнерусского государства.

редпосылками образования Древнерусского государства стали распад родоплеменных связей и развитие нового производства. Древнерусское государство складывалось в процессе развития феодальных отношений, возникновения классовых противоречий и принуждения.

Среди славян постепенно формировался господствующий слой, основой которого являлась военная знать киевских князей - дружина. Уже в 9-м в., укрепляя позиции своих князей, дружинники прочно заняли ведущее положение в обществе.

Именно в 9-м в. в Восточной Европе сформировались два этнополитических объединения, которые в итоге и стали основой государства. Оно сложилось в результате объединения полян с центром в Киеве.

Славяне, кривичи и финноязычные племена объединились в районе озера Ильмень (центр - в г. Новгороде). В середине 9-го в. этим объединением стал править выходец из Скандинавии Рюрик (862-879). Поэтому годом образования Древнерусского государства считается 862 г.