(1874 – 1945)
Політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, президент Карпатської України, Герой України (посмертно). Відомий науковець і педагог, журналіст і видавець, знаний філолог, який досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, сербською, болгарською та іншими мовами.
А. Волошин народився у березні 1874 року в с. Келечин, на межі Закарпаття та Галичини, у родині священика Івана Волошина. Після закінчення початкової школи Августин Волошин упродовж дев’яти років навчався в Ужгородській гімназії. У 1896 р. закінчив Будапештський університет. Згодом відвідував ще й Вищу Педагогічну школу у тому ж Будапешті. У 1897 р. Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. Того ж року почалася його праця в Ужгородській учительській семінарії. Упродовж майже сорока років він плідно й творчо працював професором та директором цієї гімназії, викладав у ній фізику, математику, методику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну психологію. Писав шкільні підручники і згодом став провідним ученим-педагогом Закарпаття, брав активну участь у культурно-просвітних процесах краю. Очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, Підкарпатський банк, був організатором Учительської Громади, почесним головою Товариства «Просвіта», редагував єдину українську газету «Свобода».
Активною політичною діяльністю А. Волошин почав займатися з 1918 р. У цьому році він виступив одним із засновників Руської Народної Ради, згодом став Головою Центральної Руської Народної Ради. У 1922 р. став одним із організаторів Народно-християнської партії, у 1923 р. очолив партію. У 1925-1929 рр. обирався послом Чехословацького парламенту від НХП.
Після проголошення автономії Підкарпатської Русі у жовтні 1938 р. А. Волошин став державним секретарем в уряді А. Бродія, а 26 жовтня 1938 р. – прем’єр-мінстром. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму його було обрано її президентом.
Однак відстояти свою незалежність новоствореній державі не вдалося. Під час окупації краю Угорщиною А. Волошин разом з урядом емігрував на Захід. Відвідавши кілька європейських столиць, оселився у Празі. У цьому місті написав чимало творів, читав лекції в Українському Вільному Університеті, поринув у наукове життя й дещо відійшов від політики.
20 травня 1945 р. А. Волошин був затриманий органами СМЕРШу та направлений до внутрішньої тюрми НКВС СРСР у Москві. Йому було висунуто звинувачення «у ворожій діяльності проти Радянського Союзу». Безперервні, з фізичними тортурами і психологічною (моральною) наругою допити швидко відбилися на слабкому здоров’ї і так уже немолодого Августина Волошина. 11 липня 1945 р. він помер у тюремній лікарні Бутирської в’язниці в Москві.
Сьогодні ім’я доктора, професора, отця Августина Волошина заслужено і закономірно посіло достойне місце в переліку Героїв українського народу. 15 березня 2002 р. президент України Леонід Кучма підписав указ про присвоєння Президенту Карпатської України (1939 р.) Августину Волошину звання Героя України (посмертно).
Земский собор — это собрание представителей всех сословий в XVI-XVII веках на Руси. Целью сего важного собрания было обсуждение политических, экономических и административных вопросов государственного значения.
Слово «земский» скорее означает «со всей земли», то есть общегосударственный, а «собор» — «собрание». Земские соборы собирались на протяжении 135 лет (1549-1684). За это время было созвано около 57 земских соборов, список которых приведен в конце этой статьи.
Первый земский собор
Созыв первого Земского собора случился при Иване IV (Иван Грозный) в 1549 году. Царь тогда был еще совсем молодой и неопытный, только что взошедший на престол, и нуждался в поддержке общества.
Первый земский собор получил название «Собор примирения». К участию в нем пригласили представителей церкви, Боярской думы (тогда — правительство) и делегатов от различных земель и социальных слоев. На соборе Иван IV выступил с покаянной речью перед народом и обещал царствовать праведно.
Специально для того, чтобы провести Собор, на Красной площади было сооружено Лобное место, которое существует и в настоящее время. Именно там Иваном Васильевичем было прочитано его послание «к народу русских земель», в котором содержался призыв к сословному миру и духовному единению.
Судя по событиям, которые последовали за Собором, можно сделать вывод о том, что также на нем было рассмотрено большое количество задач в области гражданского строительства. Согласно позиции ряда исследователей, именно на Соборе приняли новую версию Судебника – законодательного свода Русского царства. Судебник содержит 100 статей и имеет общую прогосударственную направленность, ликвидирует судебные привилегии удельных князей и усиливает роль центральных государственных судебных органов.
