Троянська війна почалась в 1194 році до н.е. коли син троянського царя Паріс спокусив дружину спартансько царя Менелая Єлену, котра разом із царськими скарбами втекла до столиці тевкрів у Малу Азію. Ображений Менелай за до свого брата, могутнього царя Мікен Агамемнона, зібрав стотисячне військо, яке військо на 1186 кораблях переправилось через Егейське море і взяло Трою в тривалу облогу.
Оскільки Троянська війна давніми греками вважалась останньою подією міфічного віку або першою подією історичного періоду, її датування, що виводилось по генеалогії правлячих династій, умоглядне і не спирається на жодне документльне історичне джерело, хоча б у силу того, що Троянську війну від доби, наприклад, Ератосфена відділяла тисяча років, і вона була відома навіть давнім грекам лише за епосом. Згідно з версіями різних авторів падіння Трої відбувалось у широкому діапазоні дат: від 1135 року до н.е. (Ефор Кимський) до 1334 року до н.е. (Дурій Самоський). Те ж стосується і точного числа, серед яких крім 24 квітня називаються 6-7 травня, 26 травня, 7 липня і 7 жовтня.
Троянці, якими командував Гектор, старший син царя Трої Пріама, не наважувались напасти на греків, остерігаючись могутнього Ахілла, а греки не могли подолати добре укріплене місто і протягом кількох років спустошували навколишні міста, які виступили на боці троянців. Протягом десяти років війни загинули майже всі легендарні герої — Патрокл, Ахілл, Аякс Теламонід, Неоптолем, Паріс, Неоптолем та Еврініл.
Залишившись без ватажків, троянці стали уникати битв у відкритому полі. Тоді за пропозицією Одіссея ахейці вирішили взяти місто хитрістю. Вони збудували величезного дерев'яного коня, всередині якого сховався відбірний загін воїнів. Решта ж війська, щоб переконати троянців, ніби ахейці відправляються додому, спалила свій табір і відплила від узбережжя Троади, сховавшись біля острова Тенедос.
Здивовані залишеним подарунком, троянці вирішили ввезти коня в місто. Незважаючи на попередження жреця Лаокоона, який попередив про підступність ворога («Бійтеся данайців (греків), що дари приносять!»), вони ввезли дерев'яного коня в місто, вважаючи його даруноком богині Афіни. Вночі заховані в череві коня воїни вийшли назовні і відкрили ворота, через які в місто увірвались ахейці, — майже все чоловіче населення Трої загинуло, за винятком Енея, сина Анхіза й Афродіти, що отримав від богів повеління бігти із захопленого міста. Жінки Трої стали бранками і рабинями переможців, а саме місто було розграбоване і спалене.
Після загибелі Трої в таборі ахейців почалися чвари. Аякс Оілід накликав на грецький флот гнів богині Афіни, і вона наслала страшну бурю, під час якої потонуло багато кораблів. Менелая та Єлену і Одіссея буря занесла в далекі країни — їх шестилітні мандри оспівані в другій поемі Гомера — "Одіссеї".
Ватажок ахейців Агамемнон після повернення додому був убитий разом із супутниками своєю дружиною Клітемнестрою, яка не пробачила чоловікові смерть дочки Іфігенії, яку той приніс у жертву перед початком війни.
Федеріко Бароччі «Втеча Енея з Трої. Еней несе свого старого батька Анхіза», 1598 рік
Еней, якому покровительствували Афродіта і Аполлон, за легендами, разом з дружиною, сином і літнім батьком, якого він виніс з палаючої Трої на спині, зібрав уцілілих троянців і відплив з ними на кораблях. Після кількох років поневірянь він висадився на Сицілії, а згодом перебрався в Італію, де отримав від місцевих племен право заснувати місто і згодом одружився з дочкою місцевого правителя Латина. По його смерті (через три роки після падіння Трої) він став царем латинян і серед його нащадків називають Ромула і Рема, засновників міста Рим.
Троя, знайдена в 1871 році Генріхом Шліманом, сьогодні
На думку давніх греків, Троянська війна була однією з найвизначніших дат в історії Греції. Вона була оспівана в поемі Гомера «Ілліада» і довгий час вважалась міфом, однак після того як німецький археолог Генріх Шліман у 1871 році знайшов старовинне місто Троя на північно-західному узбережжі Малої Азії, дана подія отримала цілком реальне історичне підгрунтя.
атлахская битва произошла в 751 году н.э., на территории средней азии, возле реки талас, между арабским халифатом и тюргешским каганатом и империей тан (китай). китай стремился установить свое господство в средней азии и отправил для этих целей крупные силы около 100000 воинов. в это время арабы, создавали свой халифат, покорив иран, кавказ, афганистан, весь ближний восток. китайские войска в это время захватили ташкент и ликвидировали тамошнего правителя, посадив на его место своего человека. тюргешкий каган сулук, опасаясь китайской экспансии, отправил арабскому халифу посла, для объединения против китайцев. арабский халиф на тюргешам отправил своих воинов на лошадях и верблюдах, в общем количестве 20 – 30 тысяч человек. к ним примкнули тюргеши и другие тюркские племена, численность союзников доросла до 70 – 80 тысяч воинов. битва между арабами и тюргешами с одной и китайцами и его союзниками с другой стороны началась в июле, возле реки талас. в течении четырех дней войска не решались начать бой. однако, во время столкновения двух мощнейших армии, арабской во главе полководца зияд ибн салиха и китайской, под командованием гао сяньчжи с обеих сторон пало и было ранено по 20 – 40 тысяч воинов. китайцы потерпели поражение, им на пятый день битвы ударили в спину их союзники карлуки. китайцам пришлось отступить и отказаться от идеи покорения средней азии. китайский полководец едва остался в живых, за счет проложенной конвоем дороги посреди отступающего в беспорядке войска. арабы, также были ослаблены и долго не могли прийти в себя после такого крупного сражения. их власть в средней азии также была не прочной, власть оставалась в руках тюрков. политическая ситуация в китае и в арабском халифате со временем заставила вернуться пограничные отряды обеих империи в свои пределы. эта крупнейшая в средневековья битва сыграло огромную роль в судьбе стран и народов средней азии. мудрой политике тюркских правителей, удалось избежать политической зависимости от арабского халифата и китайской империи. хотя местные каганы приняли ислам, арабская власть не распространилась на эти земли. китай был занят своими внутренними проблемами в стране, и план экспансии на запад им пришлось отложить. атлахская битва остановила продвижение китая на земли средней азии почти на 1000 лет. после битвы карлуки и уйгуры восстановили свои государства, а секреты изготовления бумаги через китайских военнопленных попала на запад.
подробнее - на -
