Какие события внешнего характера позволили
хунтайджи цеван рабдану обрушить свою мощь на
казахов? ​

1775 насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення – Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії. У наслідку цього Військо Запорозьке Низове припинило своє існування. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про знищення Січі. Для проведення ліквідації уряд послав на Запорожжя війська у складі 10 піхотних і близько 40 кавалерійських полків на чолі з генералом П. Текелі. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення російсько-турецької війни (1768–1774) роз’їхалась по паланках і зимівниках. 5 травня оточений гарнізон Січі на чолі з кошовим отаманом П. Калнишевським склав зброю. 15 червня скарбницю, клейноди, архів було вивезено до Петербурга (в Росії вони перебувають й нині). Частина фортифікаційних споруд та інші будівлі зруйновано, а в Січі та паланкових фортецях розмістилися російські гарнізони. Руйнуванням Запорізької Січі було завдано чималих втрат збройним силам Росії, особливо це стало відчутно під час приготувань до чергової війни з Туреччиною.

В средние века Италия не была единым государством, здесь исторически сложились три основные области — Северная, Средняя и Южная Италия, распадавшиеся, в свою очередь, на отдельные феодальные государства. Каждая из областей сохраняла свои отличительные черты в течение всего средневековья. Эти отличия вытекали из особенностей экономических, политических и географических условий отдельных частей Апеннинского полуострова. 
Большую часть Северной Италии занимает Ломбардия — плодородная долина реки По, которая в VI—VIII вв. находилась под властью лангобардов (отсюда ее название — Ломбардия) , а с VIII в. вошла в состав Каролингской империи. Значительную часть Средней Италии занимала Папская область, светское государство пап («Вотчина св. Петра» ) с центром в Риме, и остатки лангобардских владений — герцогства Беневент и Сполето, находившиеся в вассальной зависимости то от папы, то от Каролингов. К северу от владений римского папы лежало герцогство Тоскана. Северная и Средняя Италия после Верденского договора 843 г. формально стали самостоятельным единым королевством во главе с верховным сюзереном — королем. Свой титул король получал после венчания его в Павии железной короной лангобардских королей. В действительности же и в Северной, и в Средней Италии власть принадлежала отдельным феодалам.