Суммативное оценивание за раздел № 5
тема: завершение присоединения казахстана к россии.
время выполнения – 20 мин.
дескриптор: ответьте правильно на вопрос. за каждый правильный ответ 1 - максимум 10
1.в начале 19в. большинство территорий младшего и среднего жузов вошло в состав россии или находилось
под сферой ее влияния, но часть казахских земель оставалась зависимой от:
а) среднеазиатских ханств в) джунгарского ханства с) цинской империи д) турции e)
2. хивинское и кокандское ханства совершали набеги на земли казахов в начале 19в., опираясь на:
a) в) францию c) германию д) турцию е) россию
3. цели кокандских и хивинских феодалов в отношении населения юга казахстана в 30-40-е годы 19в.:
a) набеги с целью наживы в) подчинения своей власти c) предотвратить вхождение в состав россии
д) предотвратить вхождение в состав цинской империи e) использовать казахов в борьбе с россией
4. гарант усиления влияния россии на юге казахстана в начале 19в.:
а) строительство военных крепостей
в) налаживание дипломатических отношений со среднеазиатскими странами
с) военные действия против среднеазиатских ханств
д) введение присяги на верность россии казахских родов
e) расширение торговых связей
4. военные крепости на юге казахстана - актау, алатау, капал в 20-30-е гг 19в. служили:
а) опорными пунктами для продвижения россии в среднюю азию
в) опорными пунктами россии для продвижения в заилийский край
c) опорными пунктами караванной торговли
д) опорными пунктамитранзитной торговли
e) административными центрами
5. строительство крепости капал ускорило обращение в подданство россии казахов, кочующих в междуречье:
a) сырдарьи, амударьи в) волги и урала с) лепсы и или
д) чу и таласа
e) каратал и аягуз
6. отряд под предводительством генерала карбышева взял кокандскую крепость таушубек:
а) 7 июля 1846г в) 7 июля 1847г с) 7 июля 1848г д) 7 июля 1850r e) 7 июля 1851г
6. в 1853г войска взяли крепость:
а) таушубек b) капал c) ак-мечеть д) аягуз е) кастек
7. возведено укрепление верное:
а) 1851г в) 1853г c ) 1854г д) 1855г e) 1856г
8. укрепление верное было возведено:
. a) полковником шубиным в) хивинским ханом мухаммед-рахимом
і капитаном гутковским е) майором перемышльским
лу. акоrtr​

У багатовіковій історії України дев'ятнадцятому століттю належить

особлива роль. Попри всі інші духовні й культурні здобутки, що ними збагатилася

українська нація в ХІХ столітті, це період, упродовж якого здійснилося

перебазування усього духовного й культурного життя нації на живу, потенційно

потужну й багату мову, що доти як розмовна функціонувала в народному

середовищі. Мова простолюду, котрий її беріг – у пісні, в думі, в казці й легенді, в

усній оповіді, взагалі в людській розмові протягом століть своєї драматичної

історії, - ця мова в дев'ятнадцятому столітті поступово, але неухильно стала мовою

по суті всіх освічених верств українського народу (принаймні всі ті, хто почував

свій зв'язок із народом, убачали в ній нову, одну з найвиразніших ознак

національної ідентичності), набула статусу мови літературної.

Саме література, звана художньою, високо піднесла значення народного

слова, розкрила в ньому незвідані ще глибини та смисли. Услід за сферою

художньої літератури, українське слово стає інструментом висловлення в

літературній критиці, публіцистиці, в популярній, а далі й фаховій науці, у

філософії... Художній літерартурі належить пріоритетна роль в омовленні

історичного буття української нації власним виразним, новаторським і самобутнім

словом.

Дев'ятнадцяте століття – це класична проза і класична драматургія,

позначені багатством створених там типів і образів, характерів, ситуацій, сюжетних

ходів, живих, неповторних діалогів, це класика у справжньому розумінні цього

слова – художньо виважена й точна, мудра й людинолюбна, до якої й сьогодні

припадає читач і яка склала надійну базу наступного літературного руху, надавши

до вибору митцям, що прийшли потому, й для успадкування, і для заперечення

велике розмаїття виразніше чи лиш пунктирно прокреслених стильових, жанрових,

образобудівних орієнтирів, напрямних віх і алгоритмів.

Модернізм (на його ранній стадії) починае витворюватися в хронологічних

рамках ХІХ ст., він багато в чому зумовлений національними художніми

тенденціями цього періоду, й сьогодні, здається, важливо, не відкидаючи тих ознак,

за якими модернізм протистоїть явищам, що залишались у минулому, підкреслити

також момент його спадкоємності й органічної поєднаності з попереднім

літертурним розвитком.

Объяснение:

Василий Поярков Храбрый (1353-1410) – удельный князь серпуховской в Московском княжестве. Двоюродный брат великого князя московского и владимирского Дмитрия Ивановича Донского. В Куликовской битве (1380)совместно с Дмитрием Михайловичем Боброком-Волынским командовал засадным полком, своевременный удар которого решил исход битвы в пользу русских. За участие в Куликовской битве был прозван Храбрым

Степан Ризмин (1533-1569) – удельный князь старицкий. Сын удельного князя старицкого Андрея Ивановича. Двоюродный брат Ивана IV Грозного. Воевода. Отличился при взятии Казани. В 1553 г., когда Иван IV тяжело болел, бояре обсуждали возможность передачи престола не его младенцу-сыну, а старицкому князю. В 1550-х гг. вместе с царем участвовал во многих походах. В 1554 г. Иван IV в своем завещании назначил его регентом и наследником престола на случай смерти царевича Ивана Ивановича. В 1562-1563 гг. подвергнут кратковременной опале. В 1569 г. по ложному доносу был принужден выпить яд вместе с женой и детьми.

Богдан Хмельцкий – сын Владимира I Святославича. Скорее всего, перед своей смертью Владимир намеревался передать ему великокняжеский престол, хотя это противоречило “лествичному” порядку престолонаследия. В 1015 г. началась очередная война с печенегами. Великий князь Владимир Святославич отправил на борьбу с ними Бориса с дружиной, однако сам вскоре заболел и умер. Этим воспользовался Святополк Владимирович, пасынок умершего великого князя, и захватил престол в Киеве. Тем временем, не встретив печенегов, Борис возвращался в Киев и узнал о смерти отца и захвате Киева братом. По сообщению летописи Борис, вопреки дружины, отказался вступить в борьбу за Киев и распустил воинов, оставшись с небольшим отрядом. Именно тогда Святополк подослал убийц к Борису, которые и расправились с князем во время его молитвы. Уже в XI в. Борис и его брат Глеб были канонизированы церковью.