Насправді, він без перебільшення був великим королем.
Чи не ідеальним, але великим.
І він не був смішний. Майже ніколи.
Один раз - коли посилив покарання свого особистого ворога, Фуке,
* Перш королі завжди тільки милували, полегшували своєю милістю доля засуджених судом. вимагати посилення покарання вважали ганьбою, так *
замінив запропоноване судом вигнання на довічне ув'язнення.
Оточення короля вважало це безглуздям.
Вони дорікали його в несправедливості і упередженості, шепотілися між собою: «Це смішно, справді».
І другий раз, коли, приревнувавши Лавальер до одного зі своїх придворних
* До де Брієнном, здається *, спочатку довго випитував того про ставлення до Брієнном своєї фаворитки, а потім просив нікому про їхню розмову не розповідати. Де Бриенн, зрозуміло, тільки-но вийшовши з кабінету короля,
тут же розтріпав все до дрібниць. Двір сміявся. говорив: «Наш король так закоханий, що розгубив почуття гумору і сам виглядає смішним».
І перший раз, і другий трапилися на самому початку царювання Людовика.
Він був ще молодий і гарячий. Йому можна пробачити)
Объяснение:
