Тридентский собор (получивший своё название по латинскому названию города Тренто – Тридентум) рассматривал темы Священного Писания, Первородного греха, Божественной благодати, семи таинств Католической церкви, организации монашеских орденов и чистилища. Постановления собора закрепили традиционные догматы Католической церкви. Высшие церковные иерархи подтвердили символ веры, утверждённый на Никейском соборе (4 век), признали каноническим перевод Библии на латинский язык («Вульгату») и включили в состав Священного Предания второканонические книги. Тридентский собор подтвердил верховенство папы над собором, увеличил власть епископов в их епархиях, ужесточил дисциплину монашеских орденов. По итогам собора было составлено «Тридентское вероисповедание», отныне объявленное единственно верным. Это вероисповедание сразу же приняли в Португалии, Савойе и Венеции, Филипп II Испанский (1556 – 1598) принял его с некоторыми оговорками касательно прерогатив испанской короны в деле назначения епископов и вмешательства в церковную юрисдикцию. В Речи Посполитой решения Тридентского собора были одобрены на Петроковском синоде в 1577 году. Французы официально не признали их, однако галликанское духовенство на генеральном собрании 1615 года постановило присоединиться решениям, принятым в Тренто.
Відповідь:
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індоєвропейської спільноти. Слов'янське язичництво – це не релігія, але й світогляд – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі протистояли одне одному.
